Ексклюзиви
Середа, 14 жовтня 2020 13:05

Фотограф все життя знімала себе оголеною
11

Найвідоміша серія Александраса Маціяускаса - "На сільських литовських ринках". Зафіксував, як люди продають тварин на базарі, через використання ширококутного об'єктиву його фотографії драматичні та експресивні
Фото: Марія Бєляєва
11 років фіксував епізоди з життя  фермера-карлика  Альфонсаса Міцкуса литовський фотограф  Ромуальдас Пожерскіс.
11 років фіксував епізоди з життя  фермера-карлика  Альфонсаса Міцкуса литовський фотограф  Ромуальдас Пожерскіс.
Найвідоміша серія Александраса Маціяускаса - "На сільських литовських ринках". Зафіксував, як люди продають тварин на базарі, через використання ширококутного об'єктиву його фотографії драматичні та експресивні

У Києві до 25 жовтня триває Місяць литовської фотографії, приурочений до 30-річчя відновлення Незалежності Литви. Центральна виставка "Цвітіння повсякденності" відкрита в Національному художньому музеї Шевченка. Показує 99 знімків шести авторів, які є основоположниками школи литовської фотографії.

Засновник Союзу фотохудожників Антанас Суткус прагнув показати, що литовські земля і люди відрізняються від інших республік СРСР, розкрити індивідуальність. Знімав дітей, молодь, вуличних музикантів. Вітас Луцкус вважав себе репортажним фотографом багато подорожував країною. Ромуалдас Ракаускас ще в університеті захопився фотоетюдами. У серії "Цвітіння" знімав людей і тварин на фоні дерев та пелюсток. Єдиний з фотографів отримав премію Ленінського комсомолу за оптимістичний погляд на життя. Александрас Маціяускас був прихильником експресивності та драматизму, його найвідоміша серія - "На сільських литовських ринках". Ромуалдас Пожерскіс є яскравим представником гуманістичної фотографії, його цикл "Маленький Альфонсас" присвячений 10 рокам життя фермера-карлика. Рімантас Діхавічюс, першим в Радянському Союзі випустив фотокнигу з оголеною натурою. У циклі "Квіти серед квітів" фотографував жінок ню на фоні природи.

Про київські виставки, історію та сучасність литовської фотографії розказав представник Клайпедського відділу Союзу фотохудожників Литви, куратор проєкту Даріус Вайчекаускас.

Як з'явилася ідея Місяця литовської фотографії у Києві?

- На початку 2018-го, коли я був в Києві, задумали зробити пару виставок відомих та цікавих литовських фотографів. Моя колега, дослідниця сучасної фотографії Галина Глеба, запропонувала зробити щось глобальніше. І ми вирішили організувати цілий фестиваль. На підготовку пішло півтора року. Хотіли привезти наших фотографів і мистецтвознавців до Києва, однак через пандемію приїхав лише я. В рамках місяця литовської фотографії ми видали однойменний журнал, з інтерв'ю литовських авторів, текстами наших та українських мистецтвознавців.

Чому виник такий феномен як литовська школа фотографії?

Цим терміном прийнято окреслювати творчість литовських авторів кінця 1960-х початку 1980-х. Гадаю, ця школа виникла з двох причин. В 1960-ті в Литві зібралося одразу кілька дуже талановитих авторів. І вони були ще й гарними організаторами. Сама фотографія, наскільки б не була доброю, не може розвиватися хаотично. І завдяки цим людям в 1969 році в Литві був створений Союз фотохудожників, чого не було в інших радянських республіках. І його учасники офіційно заробляли фотографією. Вони були не лише були фотографами. Видавали альбоми, книги, робили виставки, возили їх за кордон, брали участь у фестивалях. В інших республіках цього не відбувалося. Талановиті автори познайомилися і почали щось робити. Це і стало школою литовської фотографії. На виставці в музеї Шевченка показуємо, з чого зароджувалася школа і як стала тим, що зараз знають у всьому світі.

Яка особливість цієї впізнаваної литовської фотографії?

- Автори були під впливом французького фотографа Анрі Картьє-Брессона. Це гуманістична фотографія, тобто сконцентрована на людях, їх переживаннях, емоціях. І спроба спіймати момент. Брюссон вважав, що є фінальний момент події. Якщо ти його зловиш, вийде гарна фотографія. Водночас литовські фотографи намагалися дослідити місцевий контекст, особливо сільську традицію, етнографію. В той час потрібно було знімати колгоспників і робітників за станками. А вони показували не радянські речі, а традиційну культуру в селах. Намагаючись зберегти її. Наприклад, Александрас Маціяускас зробив цілий цикл, присвячений сільським ярмаркам. Зафіксував спілкування людей, їх відносини до тварин, давні звичаї.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коли людина когось любить, це порушує її суверенітет - режисерка Тамара Трунова

Які ще фотопроєкти ви б порадили подивитися?

- В галереї "Лавра" демонструємо унікальний проєкт "Своє тіло" Віолети Бубеліте. Все життя вона робить одну серію, фотографує себе оголеною. Робила такі знімки з 1981 по 2003 роки, а потім, після перерви, повернулася до цієї теми з 2015 року. На своєму прикладі демонструє трансформацію жіночого тіла. У галереї "Цех" представлений цикл "Гримаси втомленого села" Рімальдаса Вікшрайтіса. Це інший погляд на сільське життя. Він фотографував у глибинці Литви, фіксував занепад сел, маргінальні явища, які були властиві переломним часам.

Покоління 1980-90-х звернулося до концептуальної фотографії, намагалися відійти від класиків. Прикладом є виставка "Плакати" Гінтараса Зінкевічюса в "Я Галереї". Через сфотографовані агітаційні плакати показує історію політичних потрясінь та соціальної кризи, абсурд ідеології.

Які цікаві експерименти є у Литві?

- Є постфотографія, до якої належу і я. Автори не фотографують, а використовують старі знімки, які розрізають, склеюють, створюють нові об'єкти. Це може бути візуальний колаж, трансформація архівних знімків за допомогою полум'я, або навіть техніка зйомки без камери, коли немає чіткого зображення. Колективна виставка постфотографії проходить у малій галереї Мистецького Арсеналу.

Що відбувається у литовській сучасній фотографії?

- Гадаю, у Литві відбувається те саме, що і в інших країнах. Бо світ глобалізований. Де б ти не був, в Клайпеді чи Харкові, ти з усіма спілкуєшся, можеш спостерігати головні світові тенденції. Можливо, губиться унікальність певного місця, від чого ми в Литві почали. Тоді був час, коли можна було говорити про школу, групу авторів. Як Харківська школа в Україні. У сучасному світі це змінюється, всі стають більш уніфіковані. Багато авторів звертаються до аналогової зйомки, популярною є концептуальні фотосерії. Часто бувають проблеми з термінами, самі фотографи плутаються, бо те чи інше явище кожен сприймає по-своєму.

Чи спілкуються литовські та українські фотографи? Чи знайомі литовці з українськими авторами?

- Наша співпраця почалася в 2015 році. В Литві на семінарі в місті Ніді був фотограф Роман Пятковка з Харкова. Ми познайомилися, потоваришували. Наступного року показували його виставку в Клайпеді. На початку 2019 робили виставку показував клайпедських фотографів кінця 1980-х в ЄрміловЦентрі в Харкові. Також минулого року в Клайпеді пройшла виставка сучасної української фотографії, яка презентувала творчість 12 авторів з Чернігова, Києва, Харкова, Миколаєва, Херсону.

Як країна підтримує фотомистецтво? Чи існують окремі програми?

- У нас ситуація інша, ніж в Україні. Є грантові програми від Міністерства культури, міської влади. Фотографи можуть подаватися на рівні з іншими митцями. Гранти дають на видання книг, проведення фотовиставок. До речі, Місяць литовської фотографії проходить у Києві завдяки фінансуванню Ради культури Литви. Існують стипендії для художників, в тому числі фотографів. Можна отримати кошти на свій проєкт, креативну роботу від міністерства або муніципалітету.

- У дитинстві живу у литовському Каунасі. Знаю майже всіх авторів-класиків особисто, - розповідає фотограф Олександр Глядєлов. - Литовська фотографія мала велике значення в Радянському Союзі. Це цікавий культурний феномен цього невеликого народу. У них традиційно сильний театр і, фотографія, яка незрозуміло звідки виникла та чітко ідентифікується з ними. Одразу розумієш, звідки знімки. При цьому у литовців теж були проблеми, навіть з мовою. Наприклад, їх національний художник Чюрльоніс, вже дорослим наймав собі вчительку литовської, бо не знав мову. Хоча знав російську як мову імперії і польську. Але у більшості жителів Литви є коріння і зв'язки з людьми, хто жив або живе у селах. На відміну від майже усіх фотографів тієї епохи, кінця 1950-х- 1980-х, вони задокументували свій народ. Люди змінюються. Як син воєнного можу сказати, що солдати в часи мого батька чи діда були вже дорослі люди. А коли я був офіцером, це були діти. Литовські фотографи залишили в історії та в пам'яті образ свого народу. Вони руйнували стереотипи в композиції, поняття "красиво" чи "не красиво", завжди важливою була відповідність образу та часу.

Розповідають, що до Києва привозили Вітаса Луцкуса, і він перевернув сприйняття багатьох фотографів своїм простим і прямим поглядом. Луцкус був дуже вільною людиною, талант забезпечував цю свободу. З дружиною знімали на замовлення Зовнпосолторгу рекламу. І це давало йому можливість жити як хотів.

Ще з часів радянського Союзу, фотографів Литви підтримує Міністерство культури, у них є кілька великих міжнародних фестивалів, видається багато фотоальбомів. Для наших фотографів мало велике значення спілкування з литовцями, до них їздили і Борис Михайлов, і Віктор Марущенко. Що мені подобається у спілкуванні з литовськими фотографами - з перших же хвилин ми починаємо говорити про фотографію, про найважливіше в ній. І через це про життя.

Зараз ви читаєте новину «Фотограф все життя знімала себе оголеною». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 388
Голосування За якою перенесеною культурною подією ви найбільше сумуєте?
  • Книжковий Арсенал
  • Кінофестиваль "Молодість"
  • Atlas Weekend
  • UPark Festival
  • Leopolis Jazz Fest
  • Kyiv Comic Con
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути