Дитина ледь не втопилася. Вихователь дитсадка просив не знімати

 

Зйомки дали неоціненний польовий досвід відстоювання своїх прав.

Про це каже режисер Роман Прокопчук. Зняв документальний фільм "Стежками київських пляжів" про роботу громадської організації "Пляжний патруль", яка працює майже без фінансування.

Головний герой – головний рятувальник Дмитро. Прагне знизити рівень трагічних випадків на столичних водоймах.

"Замальовки з переповнених київських пляжів, де щороку гине багато людей. Режисер привертає увагу до теми безпеки на воді, якою нерідко нехтують відпочивальники. Зокрема, діти, що першими біжать до води, часто перебуваючи без нагляду батьків", - ідеться в синопсисі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пісні Dakh Daughters розкривають історію Революції гідності

Прем'єра 37-хвилинної стрічки відбулася у міжнародному конкурсі Docu/Коротко в рамках 18-го кінофестивалю Docudays UA. Проходив з 26 березня до 4 квітня у форматі онлайн.

Постановник представив картину в розмові з модераторкою та перекладачкою Катериною Поправкою.

Твоє кіно – це історія героїв, яких ми часто сприймаємо як належне, можемо не помічати в загальному шумі міста. Як виникла і створювалася? – запитує Катерина Поправка.

– Це історія тривалістю три роки, - каже Роман Прокопчук. - 2018-го я був волонтером на Docudays. А координатором волонтерського руху був один із керівників Пляжного патруля Артем Гальчук. Я сказав, що хочу зробити про них кіно під Docudays. Він відповів: "У нас є камера, дрон – приїжджай знімай".

З рятувальником Дмитром познайомилися вже під час зйомок. Це була спонтанна зустріч. Коли готуєш документальний фільм, особливо якщо це стосується низькобюджетних картин, ніколи не знаєш, про що буде. Принаймні у мене так. Вже протягом знімального процесу чи навіть на стадії монтажу розумієш, хто твій герой. Це ніби як постійний пошук чогось із нічого.

Поєднати гумор і сум було твоєю інтенцією?

– Мені здається, гумор якось магічним чином утворюється в залежності від рівня гумору того, хто знімає. Навколо мене це так працює.

У нас був випадок, коли розвозили вишки, на яких сидять лайфгарди. Водій забув поставити на ручне гальмо машину, і вона покотилася в пісок. Потім у нас відпав боковий борт, який ледь не впав на авто. Власне вишка випала під час руху. І це буквально за годину все сталося. А за цілий сезон таких ситуацій було багато.

Гумор завжди присутній. Питання в тому, чи ми готові це приймати як частину нашого фільму, візуальної мови.

Відвідувачів пляжів бачимо очима рятувальників – і це не дуже приємна картина в плані людської природи. Багато випадків, коли люди поводилися не зовсім так, як треба. Як було працювати з цим?

– У мене є дві теорії. Перша досить банальна - щодо наших людей, які цинічно ставляться до смерті. Але інша, сподіваюсь, перекриває першу. Про те, що в мозку є захисна реакція. І коли людина бачить смерть, мозок спеціально блокує. Намагається не бути в цьому моменті, не вникати. Бо інакше якщо перейматися так, коли це твоя професійна діяльність – то думаю, можуть бути психологічні проблеми. Тож вмикається механізм, завдяки якому якось відключаєшся від негативу, від смерті.

У деяких моментах фільму відпочивальники просять жестами не знімати їх. Як реагували на людину з камерою на пляжі?

– Спочатку треба було, щоб команда Пляжного патруля звикла до мене. Бо там багато людей – десь 150 рятувальників. Приблизно через місяць перестали мене взагалі помічати.

З відпочивальниками це працювало трохи по-іншому. Я спочатку не виглядав як рятувальник. У мене була інша форма одягу. І всі мене питали: "Для чого ти знімаєш?" Особливо в делікатні моменти, як-от медики під час штучного дихання.

По-перше, закон не забороняє знімати в громадському місці. По-друге, я ніколи не акцентую кадр, якщо людина померла або невідомо, ще бореться за життя. Не знімаю це крупним планом. Завжди беру дуже загальною картинкою. Не хочеться переступати через труп, так би мовити.

Є інші моменти. Наприклад, з дитсадка привели 10 дітей, один із них ледь не втопився. І мене вихователь запитує: "Навіщо знімаєш?" Але в мене немає відповіді на таке – я нічого не кажу. Просто знімаю далі. Розумію, що може бути стресова ситуація. Часом ледь не отримав на горіхи від п'яних відпочивальників. Але загалом нормально. Треба просто тримати оборону і знати свої права.

Чи бачив фільм головний герой?

– Так. З Дмитром постійно спілкуємося. У нас було мільйон редакцій. Це насправді п'ята чи шоста версія стрічки. Зараз залишили фактично поетику пляжу. Така нетелевізійна документалістика - без цифр і фактів – просто сідай дивись. Настрій літа 2019-го.

Наскільки багато довелося відсікати на монтажу?

– У мене лежить жорсткий диск приблизно з 500 гігабайтами матеріалу в якості Full HD. Там вистачить на мінісеріал.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 5 документальних фільмів, які варто подивитися онлайн

×