Другий рік поспіль київський театр "Відкритий погляд", створений однокурсниками університету культури, отримує театральну нагороду "Пектораль".
З режисером і актором "Відкритого погляду" 26-річним Стасом Жирковим розмовляємо за кавою о дев'ятій ранку, за годину він має репетицію в "Молодому театрі".
- Коли Андрій Федорович Білоус очолив "Молодий театр", він, як людина прозорлива і цікава до молодої режисури, запропонував мені вибрати текст для постановки, розповідає Жирков. - Розуміє, що за молодими майбутнє. За 3 місяці вистава була зроблена - це нормальний строк. В Києві тільки в "Молодому" запрошують щось ставити.
В інших театрах це відбудеться коли зрозуміють, що директор чи худкерівник передусім має бути менеджер, який вміє розгледіти сяючі камінці в загальному потоці. Плюс це дуже важливо для людей які йдуть в цю професію, бо якщо ти не розумієш для чого ти це робиш не бачиш людей які робили це перед тобою, які зараз ставлять в театрах, ти втрачаєш віру в те що по закінченню театрального вишу, отримаєш пропозицію, а у нас в основному так і відбувається.
Ви ставите сучасні п'єси, але серед них майже нема українських.
- Час української драматургії поступово наступає. Ми стоїмо на порозі цього. Ніколи не буває так, що раптом ти живеш-живеш нічого не робиш і щось хочеш отримати. Для того щоб виросло дерево треба обробити землю, потім посадити туди зернятко, полити водою, і чекати, чекати. Те саме в українській драматургії, неможливо щоб на черствому ґрунті, абсолютно не обробленій землі народилась якісна українська драматургія. Хоча п'єси вже є. Земля це те середовище театральне в якому живе наша країна. В Росії на початку нульових відбувся бум - зявилось багато молодих цікавих авторів. У нас це відбувається лише зараз. Абсолютний діамант нашої драматургії була одеситка Анна Яблонська, яка нажаль загинула в Москві. У "Відкритому погляді" ставив її "Сімейні сцени". Кожна її п'єса проситься на сцену, думаю ще повернуся до цього автора. Ще є Оксана Савченко, Ден Гумений, Віра Маковій, Таня Киценко. Це імена, які вже звучать. Маю інформацію, що якщо все буде нормально то наступного сезону два українські театри випустять дві прем'єри по Оксані Савченко і Вірі Маковій. Читки їх пєс вже відбувалися в Лондонському театрі "Ройал корт". Якщо ці прем'єри відбудуться, то бульбашка прорветься і ми отримаємо інтерес до української драматургії.
Але тут є загальна проблема , бо не буває якщо щось болить, то проблема тільки з цим у організмі. Це комплексна проблема харчування і навколишнього середовища, так і в драматургії. Не може режисер, якому 60 з чимось років, якщо він все життя ставив класику, раптом звернути увагу на сучасну драматургію. Для того щоб ставили сучасну драматургію потрібні молоді сучасні режисери в театрах. А зараз в Києві я назву півтора місця, де б звертали увагу на молоду українську режисуру. Якщо подивитися на статистику, то спочатку сезону молоді випускали спектаклі лише в "Молодому театрі"- Андрій Май з "Комою", Антон Романов з "Неймовірною історією кохання", Саша Меркулов "Гогольмоголь з двох яєць" і я з "Любов'ю людей". Цей театр робить важливі кроки - сіє зерна молодими режисерами з яких виростуть дерева. В Театр Франка теж запросили молодого режисера репетирувати.
Чому півтора місця в Києві? В театрі "Сузір'я" працює недавній випускник Павло Юров?
- "Сузір'я" завжди працював з молодими режисерами. Але театр проектів , без постійної трупи. А я кажу про класичні академічні театри, і якщо вони зараз не зрозуміють молодих режисерів в тому числі молодих драматургів без молодої крові нічого доброго не буває. Також можу відмітити Центр Курбаса, театр "Відкрити погляд" поставив там спектакль "Найлегший спосіб кинути курити". Шкода, що Центр зараз переживає конфлікт поколінь через зміну керівництва.
Якою має бути сучасна п'єса?
- Можуть бути абсолютно різні теми. Для мене важливо, щоб драматург не намагався осягнути не осяжне. Зазвичай виходить нудно. Іноді драматург намагається в спектаклі сказати, як йому здається, дуже багато хоче відразу повпливати на світ, щось змінити.
На мій погляд, ні п'єса, ні тим більше вистава нічого не може змінити. Якщо спектакль не зіграється, світ не зупиниться, людям не перестануть виплачувати зарплатню, хліб не зникне з крамниць. Ми займаємось не такою серйозною справою як нам іноді здається. В тексті мене цікавить погляд в центр людського існування, заглядання в якісь найтемніші куточки душі. П'єса має бути сучасною, не в гонитві за якимись знаковими назвами. Сучасний текст швидкий, добре скомпонований, текст в якому я можу побачити себе і ви можете побачити себе, хоча минуле у нас було різне. Тест який зачіпляє вічні теми, але сучасною мовою. При чому не нормативна лексика не є для мене сучасною мовою.
Наприклад "Сімейні сцени" Яблонської це історія одного під'їзду. До родини повертається батько з війни. Був найманцем десь у Африці, у нього абсолютно порушена психіка, він практично не спілкується з близькими. Дружина зраджує з сусідом поки його не було, син взагалі не розмовляє тільки палкою грюкає по батареї, є в них ще сусіди, дід, який Другу світову пройшов, бабка, яка ветеринаром працює і трохи випиває. Всі вони намагаються знайти якесь щастя для себе, але, нажаль ходять вони з закритим очами і вухами, не вміють почути, побачити тих, хто поруч.
Знаю, що першу дію п'єси "Любов людей" автор написав для конкурсу, коли перміг, дописав другу, як ви знайшли цей твір?
- Є декілька авторитетних драматургічних конкурсів, і було б не розумно не читати те, що вони пропонують. Завжди цим займаюсь, маю в голові до 12 назв, над якими хотів би попрацювати. П'єса білоруса Богославського зачепила тим, що перша і друга дії дуже відрізняються. Це показує шлях персонажів, які в свою чергу теж дуже цікаві. Можуть вийти добрі акторські роботи, а для мене це важливо. Бо актори мають працювати не за ідею, а їм має цікаво бути передусім самим.
П'єса "Любов людей" повна безвиході, самотності, вона про те наскільки ми може відступити від своїх і загальновизнаних принципів заради кохання. Кохання - це розгорнуте поняття, для кожного воно своє. Важливо зрозуміти де дійсно почуття, а де підміна поняття. Якщо розповідати сюжет коротко, то це історія міліціонера в якомусь забутому Богом СМТ. За посадовими обов'язком, він викликає до себе на прийом в дільницю своє перше кохання. До цієї жінки в нього ще є почуття, а в неї 7 місяці як зник чоловік. Його ніхто не може знайти, а міліционер розуміє, що і жінка не проти повернутися до нього. Всі довкола починають казати йому що вона йому не потрібна, хтось підтримує. В цьому здавалось би невибагливому, веселому сюжеті є жорсткий поворот, який ставить все з ніг на голову.
Де зараз можна побачити вистави театру "Відкритий погляд"?
- Театр знаходиться зараз в достатньо не простій ситуації. Ми працюємо протягом п'яти років, а міська влада не хоче на нас звертати увагу. Виділяти хоч якесь фінансування. Хоча ми без будь якої підтримки взяли 2 "Пекторалі" в останній роках за кращий режисерський і акторський дебют.
Продовжуємо грати вистави в "Києво-Могилянській академії", на сцені Центру Курбаса. Хочу акцентувати на проблемі репертуару. Бува дітей цілими класами "заганяють" до театрів. Їм зазвичай показують класичний матеріал: "Наталка-Полтавка", "Кайдашева сім'я", "Назар Стодоля", щось з Гоголя, Островського. Це, певно, добре, однак молоді цікавіше побачити на сцені історію про себе, а не тільки якусь людину з іншого століття, котрій до того ж сорок чи п'ятдесят років і її проблеми не дуже зрозумілі школярам чи студентам.
В десятому класі ми вивчали твір "Злочин та кара". Ну не може підліток осягнути Достоєвського. А от до нашої вистави "Гра в життя" дівчата і хлопці серцем тягнуться. А вчителі нам кажуть: "Цей твір ми не вивчаємо у школі". Певно, тому, що автор Тендряков – радянський письменник. Та причому тут радянський чи ні, якщо це чудовий прозорливий твір, який викликає купу роздумів. На виставі школярі бува плачуть, потім кажуть: "Та це ж про нас. Ми теж стоїмо на порозі життєвого вибору в житті, вперше закохуємося, у нас такі ж проблеми".
Щоб хотіли отримати від київської влади - приміщення?
- В нас готові всі документи міського відділу культури. З приміщенням було б добре, але ми готові самі щось вигадати. Просимо віділити фінансування, штатний розклад на наш театр, щоб люди, які працюють, отримували зарплату. Це мізер, порівняно з тим що отримують київські театри. На місяць нам достатньо 18 тисяч гривень. Знаю бюджети, це менше ніж 2 зарплати Нацопери України. Можна нас приєднати до якогось культурного закладу - музею, театру і ми просто будемо користуватися їхньою бухгалтерію. Не звик стояти з протягнутою рукою, і в мене колектив не піде на це.
Ми не отримуємо грошей за свою працю і це дуже важко - зрозуміти навіщо ти це робиш.
Дійсно, навіщо?
- Я собі часто задаю це питання. Навіщо граю в театрі, ставлю спектаклі і це займає багато часу, приносить мало грошей. Для мене це питання так гостро не стоїть, тому що в мене є інші зони, де я можу собі дозволити заробляти гроші. Якби питання стояло гостріше, я б не займався театром.
Життя... воно закінчується і ти ніколи не знаєш коли це станеться. А хочеться жити щасливо, повноцінно, забезпечувати свою родину, дитину. Не можу собі дозволити жити перспективо - от колись настане такий золотий час, що я зможу їздити на курорти, мандрувати Європою, куплю машину. Є люди, які вміють жити мріями. Я 7 років так існував, з мене досить. Жив в прок, працював безкоштовно, на даний момент я не маю на це права. А театр для мене зараз соціальна позиція, бачу свою маленьку, може для когось і величезну вагу, в такій сфері як київський театр.
Стас Жирков відомий у Києві організатор свят, ведучий корпоративів. Де натхнення треба більше розважати гостей на весіллі, чи пояснювати задачу актору в театрі?
- Це сполучені посудини. З усмішкою спостерігаю за людьми, які з нахабністю, підвищеною бровою дивляться на цю ситуацію. Як сказав Булат Окуджава "коли мені здається, що я великий, я йду на кухню мити посуд". Не думаю, що я великий режисер, але щоб не з'їхати з глузду, не почати собі щось надумувати, треба занурюватися в різні сфери життя. Дуже радий, що в моєму житті так виходить, в мені в один день треба спілкуватися з акторами і ставити серйозні глибокі завдання, а потім я маю бути піднесений, в білому піджаку та чорному метелику дарувати людям щастя. Всотую купу інформації, яка перетікає з одної сфери в іншу. Це дає можливість ширше дивитися на світ, знайомитись з новими людьми, потім вони приходять на вистави і навпаки. Це дає можливість не засохнути зрозуміти, що значимисть тебе і твоєї роботи не така важлива, як здається з точки зору всесвіту, але на даний момент важливо, щоб все пройшло саме так. Бо настрій людей, які тебе найняли на майбутній рік, залежить від тебе. Ще в університеті треба було заробляти гроші, починав з організації дитячих свят.
З першого курсу пішов в круту компанію, яка організовувала свята для вищого ешелону, включаючи колишнього президента України, колишнього прем'єр міністра. Працювати з дітьми які ходять з 5 охоронцями. Перед заходом з металошукачами перевіряли приміщення, отримував інструктаж. Завжди був на чеку, бо це діти, з якими нічого не моє статися, бо потім щось стенться з тобою. Запам'яталось, що у Віктора Ющенка найвихованіші, навесліші, найосвіченіші діти з усіх політиків. Єдині, для кого розважав українською. Потім перейшов на дорослу аудиторію. На корпоративах різне бувало - наші люди, навіть якщо працюють в серйозних компаніях, на халяву хочуть гульнути, так гульнути. Готових сюжетів звідти виніс не мало.
Всі спостереження використовую у виставах. Тому, напевно, ставлю сучасну драматургією, тому ще не знаю, як це робити спектакль приблизно. Не розумію як можна робити про людей, яких я не знаю, не бачив ніколи. І міліционер, і його кохання, і продавщиця з крамниці в "Любові людей" - всі вони зустрічалися мені в житті.
3 
4880
Коментарі
7