Британський журналіст розповів, що може врятувати від пропаганди

Пропаганда – це як порнографія. Щось туманне.

Так вважає британський журналіст і письменник Пітер Померанцев. Про це розповів під час презентації книжки "Це не пропаганда. Подорож на війну проти реальності". Присвячена темі маніпуляцій, інформаційних воєн, медіавпливу. Розмова відбулася в рамках 27-го "Форуму видавців" у Львові, пише журнал "Країна".

"Поняття пропаганди кожен трактує по-своєму. Термін майже безглуздий, - каже Померанцев. - В інформаційному хаосі набагато важливіше зрозуміти: чого ми хочемо? Що таке позитивне, демократичне інформаційне середовище, нормальний суспільний дискурс?

Пропаганда змінилася. Сьогоднішні політики в більшості країн не намагаються придушити людей цензурою. А навпаки – обрушують шквал дезінформації, роблять хаос. І люди більше не розуміють, що правда, а що – ні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ми не йдемо до європейської цивілізації, а належимо до неї - філософ

Мистецтво весь час створює нові сенси й можливості зрозуміти свободу й себе. Пропаганда – це те використання мови й наративів, яке забирає, відрізає тебе від себе. Щоб ти став менше самим собою.

Усі пропагандисти вважають себе великими художниками, які придумують для інших сенси. Але в них мета – не щоб людина збагнула світ і себе, а закрити її, загнати в "душевний Донбас". Або прямий Донбас, якщо кажемо про війну в Україні. Звучить банально, але тільки мистецтво може врятувати від пропаганди. Фантазія завжди переможе. Хто хоче реальності? Вона неприємна. Тож треба мати кращу, продуктивнішу, гарнішу в моральному сенсі фантазію. Ідею майбутнього, частиною якої є повага до реальності.

Демократичні сили світу втратили уяву. Не можемо розвивати наше бачення. Євросоюз – це один з останніх утопічних проєктів. Почався ступор.

У чому близькість Орбана в Угорщині, Трампа у США, Болсонару у Бразилії, Джонсона у Великій Британії, Дутерте у Філіппінах – усіх цих людей, яких ми називаємо популістами? Вони ідеологічно різні. Але всі – ностальгісти. Не мають ідеї майбутнього. Коли закінчуються візії, залишається тільки ностальгія. Дуже негативна як шлях для політичної думки".

Повну версію матеріалу читайте в журналі "Країна" від 1 жовтня.

×