37-річний співак Арсен Мірзоян, автор альбомів "Ґудзики і "Незручні ліжка", розповів про те, що вважає справжнім мистецтвом, і про те, яким бачить його майбутнє у сучасній Україні.
Влітку ви присвятили концерт Володимиру Висоцькому, самі написали його портрет для афіші. Наскільки він близький вам?
- Висоцький — це близько. Але більше читати його люблю, ніж слухати. Як музикант потребую більше музичної складової, якої, на мій погляд, у Висоцького бракувало. Є люди, які можуть тримати зал просто з гітарою в руках. Володимир Семенович — один з них. Висоцького краще дивитися. Емоції, які він переживає під час виконання, неймовірні, неперевершена акторська гра. Чудове аранжування його творів робив Георгій Гаранян. Ми вирішили нічого нового не вигадувати. Аранжування Гараняна, олдскульне звучання духових оркестрових міні-секцій дає змогу вихопити людину з 21 століття і занурити в ті часи. Ми хотіли, щоб слухачі правильно відчули пісні Висоцького.
Для мене Володимир Висоцький не російський поет. Він поет радянський, офіційний дисидент. Ну не пощастило генію, народився в радянській Росії. Що ж тепер робити? Нормальні люди ніколи не ділять себе на нації.
Висоцький для мене— складна натура, якщо подивитися його біографію. Але, може, це на нього так впливав радянський устрій. Я думаю, що він боявся. Ніколи цього не показував. Намагався бути публічним, у своїх інтерв'ю він завжди дуже детально описував — де, з ким, як. Завжди підкреслював свою значимість. Для зірки такого розміру, я вважаю, що було зайве. Мабуть, він рятувався цією публічністю. Інакше, якби він поводився скромно, його б точно з'їли.
Ви власноруч намалювали портрет Висоцького для афіші.
В художній школі я вчився 4 роки. Потім не витримав і звалив звідти. Але малювати мене навчив скульптор — дав підручник з анатомії, і я вивчав тілобудову людини. Портрет Висоцького намалював грифелем. Головне знайти анатомічний акцент — ключицю, кисть. Тоді портрет можна буде витягнути контрастом. Коли малював портрет Тоні, контрастом витягнути його не вдалось. У зовнішності жінки більше плавних ліній.
Коли слухаєш ваші пісні, складається думка, що ви по-особливому взаємодієте з матеріальними речами. Вони наче олюднені у вас.
Насправді пишу я не про речі, а про свій стан. Хоча у мене є поетична збірка "Вещи". Я ще не видивав її, хотілося б її відредагувати. Там є, наприклад, таке: "Зачарованный дружбой с вещами, я надумал курить два часа без дымка за плечами. Кофе, сливки и воду, которую чайник готовил, все в любимую чашку я ложкой условил. Но вот друг мой айпед непростителен в том — чуть не вывел меня покурить голышом. Он усвоил одно: людям ведь на видны в чем ты с ними -с его стороны... Я прекрасно усвоил — ребенку нельзя без игрушки. А как быть если это сегодня подушка? Всю потребность к вещам у людей не отнять. Но позвольте, а если захочется спать? Нет дивана, кровати? Я это приму и спокойно без криков усну на полу". Або: "Утро. Завтрак. На кухне в разведку тостер с чайником делят розетку. Ему не важно, кому пустят ток. В итоге нужны тосты и кипяток". Я писав усе підряд. Сам себе не редагував, а відчуваю, що потрібно.
Тексти до своїх пісень пишу сам. Іноді беру вірші Мар'яни Вдовиковської. Вона - єдиний мій співавтор. У новому альомі будуть аж чотири пісні на слова Мар'яни. Одна з них - "Тягни небо на себе": живи на повні груди. А я ще від себе додам — і на повні кишені.
Вам вдається одне й інше?
Те, чим займаюся зараз, дає мені реалізуватися. Якби я не займався музикою, був би і зараз металургом.
Складно займатися музикою, звісно. Як кажуть, слава — річ, яка швидко псується і не довго зберігається. А умови і термін зберігання у неї дуже високі. Коли я прийшов у шоу-бізнес, мене запитали: ти хочеш бути популярним чи відомим? Я для себе вибрав — бути відомим. Навіть інше — актуальним. Це не "в тренді", а...
...сказати важливе.
Гаряче. Але хочеться бути актуальним без коньюнктури. Популярність передбачає, що ти або фрік, або коньюнктурник. Дуже рідко спостерігаєш справжнє відкриття, наприклад, ефект Земфіри.
Хочеться самому творити контекст. Це є у Висоцького. Послухайте його пісню "Эх, раз, да еще раз, да еще много-много раз" — як ніколи на часі. Про нашу історію і постійні революції. Висоцький актуальний як ніколи. Бо він понадчасовий поет.
Тож ваш вибір - іти своєю дорогою.
Ми сворюємо те, що нам подобається. Можемо грати свою музику зовсім по-різному — робити з неї джаз, рок, поп, лаундж. Це залежить від майданчика. Буде це стадіон - будемо валити рок-н-ролл. На маленькому майданчику заграємо лаундж і джаз. А пісні — ті самі. Я з тих людей, які люблять, щоб пісня звучала зі сцени оригінально — як на диску. Але сам так не роблю. Треба відчувати зал і розуміти, як пісня має зараз прозвучати, а не автоматично горлопанити. Бачиш, що зал хоче більше лірики — дай їм більше лірики в цій пісні.
Ви казали: "Мистецтво — обличчя нації. Але Гете пояснить, чому так не станеться". Поясніть, чому.
У "Фаусті" Гете є розмова директора театру, помічника актора і режисера — вони вирішують, яка вистава потрібна: чи має вона щось виховувати, чи приносити гроші. Саме ця розмова доводить, що шоу-бізнес не змінювався століттями. А значить, не зміниться і зараз. Завжди на головній сцені будь-якої країни були і будуть скоморохи. Мистецтво завжди в тіні. Воно завжди буде високо цінуватись, але бачити його будуть обрані. Справжнє мистецтво дуже дорого коштує, і його можуть дозволити собі лише одиниці. А скоморохи завжди були флагманами, бо людям треба хліба і видовищ.
Що співаєте бійцям на передовій?
Серйозних пісень майже не співаю. Для бійців у мене є гумористична програма. Найголовніше — з яким настроєм солдат піде в бій. Гумор людину змушує думати, щоб зайвий раз не ризикувала своїм життям. Тому що хоробрість — це дурість. Людям, які чудом вийшли живими з поля бою, просто пісень слухати не хочеться. Вони раді, що лишилися живими. Їхні жахливі спогади треба витіснити сміхом.
Ми не в найгірші часи живемо. Є відчуття, що буде ще гірше. Україні потрібен президент, який реально утримає її від розпаду. У нас буферна зона на сході буде завжди як виразка або вічно відкрита рана.
План Новоросії просувався у нас в Запоріжжі ще до Майдану, у 2010 році. То громадська організація "Слов'янська гвардія", то "Партія політики Путіна" піднімали весь цей двіж з Новоросією. Але пропаганда козацтва у Запоріжжі у свій час перемогла пропаганду "русского мира". Цей індикатор показав: Ми — Україна, пробачте.
Мій знайомий у Львові взяв підручник історії, пішов у школу і сказав: я забороняю викладати це моїй дитині. Я теж вважаю, що з історії вчити потрібно тільки факти: жорсткі, сухі, без оцінок.
Історія - хороша зброя інформаційної політики.
Так і є. Інакше — навіщо вона потрібна? Вона — неточна наука, яка несе в собі пропаганду.
Своєю пропагандою Україна може протистояти сильній російській.
Уже пізно. Уже маємо очевидний факт: Росія — країна-агресор. До нього байдуже тільки тим людям, яких цікавить лише власна зарплата — яка була і яка стала. Їх не цікавить, як будувалася ця економіка і що буде далі. Їх цікавить тільки "зараз". Вони прийдуть на вибори, і якийсь чувак знову за гречку купить їхні голоси.
З потурання наших батьків стоять тепер заводи. Ніхто з наших батьків не страйкував, коли їх розкрадали. Вони погодилися: якщо держава так вирішила, значить, держава знає що робить. Тільки шахтарі вийшли й касками стукали по рейках. І все.
Країна зміниться завдяки новому поколінню?
Якщо воно буде думати власною головою, а не нав'язаними поняттями.
Все і завжди відбувається тупо через гроші. У війнах нічого святого немає. Немає ніяких ідей. І навіть ІІ Світова — це тупо гроші. Країни Антанти не могли знайти, хто ж їм Радянський Союз розвалить. Знайшли ідіота на свою голову. Їм все-одно було, кого спонсорувати. Нічого у війні немає ідейного ы священного. Всі ідеї висмоктані з пальця. Але правило таке: якщо ти не віриш в ідею, тебе розстріляють. Країна вирощує "овочів", напічканих якоюсь ідеєю. Але мова насправді тільки про гроші.
Росіяни зараз говорять про братство народів. Яке братство народів! Скрізь геополітика, бабло і алігатори, які розпилюють державу на частини.
Я з росіянами жити не збираюся. Діти мої, внуки, можливо. Я ні. Зла на них не тримаю. В гості — хай приїжджають. Тільки хай не везуть сюди свою ідею про "русскій мір". Я покажу їм свою: гостинний український народ.
3 
4880
Коментарі
2