"Моя німецька буде схожою на "буковініш дойч" чи "галіціан дойч". Так пожартував письменник Юрій Андрухович на прохання зачитати німецькомовного швейцарського письменника Роберта Вальзера.
6 вересня відбулася презентація його книжки "Прогулянка" у перекладі Андруховича на українську в рамках поетичного фестивалю "Meridian Czernowitz". Учасниками презентації були ще два перекладача Вальзера: білоруська поетеса Вольга Гапєєва та польська перекладачка Малґожата Лукасєвич.
У приміщенні колишнього Буковинського крайового парламенту близько 300 глядачів, усі місця в залі зайняті, люди стоять у проході.
"Вперше прочитала Вальзера у 1973 році. Тоді вирішила прочитати все, що він написав, - розповідає польською Лукасєвич. - Вальзер цікавий своїм потенціалом провокації та революції. Є традиційна література з усіма її канонами, а Вальзер не був схожим на попередників. Він довів, що можна оповідати історію без фабули. І вважав, що кожен письменник мусить мати свій спосіб розповіді. Крім того, у нього нетипова для письменника біографія."
Юрій Андрухович не погоджується з польською перекладачкою.
"Чому нема фабули? Головний герой йде на прогулянку, на шляху зустрічає інших персонажів. Кожну таку сцену можна розбиратися на образи. Тому його можна порівняти з концентрованим "Уллісом" Джойса. Але не варто говорити, що цей твір без сюжету і без історії. Він дуже напружений."
Робер Вальзер страждав на психологічні розлади і доживав віку у психіатричній клініці. Вольга Гапєєва перекладає Вальзера на білоруську.
"Найбільші труднощі при перекладі в тому, що сьогодні в Білорусі не розмовляють на такій мові, як за того періоду, коли жив Вальзер. Важко віднайти відповідну лексику. Тому читала білоруських письменників того ж періоду , багато знайшла слів, яких вже майже не вживають, - розповідає Гапєєва білоруською. - Друга проблема - синоніми. Їх у Вальзера так багато. Важко було перекладати, бо не вистачало білоруських відповідників."
Білоруська у 16 столітті була непорівнювана, потім традиція мови перервалася. Для Андруховича при перекладі було важко зрозуміти тональність у певних епізодах твору.
"Чи він тут серйозно, чи це іронія, наївність. Відчуваєш, що ось тут різко перейшов до сатиричних висловлювань, наприклад, про стосунки мешканців швейцарського містечка, - пояснює письменник. - Завдання перекладача - віднайти рівновагу між тональністю."
7 
4880
Коментарі
1