Акварель Тараса Шевченка повернулася в Україну. Дослідники сперечаються щодо її авторства

За 10 тис. фунтів стерлінгів на лондонському аукціоні Сотбі київський колекціонер Федір Зернецький купив акварель "Золотоверхий Михайлівський собор у Києві" невідомого художника. Впевнений, що це робота Тараса Шевченка з альбому "Види Києва". В Україні експерти не мають одностайної думки, чи це дійсно акварель Тараса Григоровича.
Федору Зернецькому вже надійшли пропозиції з Великої Британії та Росії викупити твір. Зокрема, провідний експерт Третьяковської галереї Володимир Петров оцінює його мінімум в 700 тис. фунтів стерлінгів.

Історія акварелі

Овальна печатка "Бібліотека Сан-Донато" на роботі свідчить, що вона походить з колекції Анатолія Демідова, стверджує Федір Зернецький. Демідов - це благодійник та патрон Карла Брюллова. Меценат, один з найбагатших в Російській імперії. Утримував Академію мистецтв. географічне, археографічне товариства. Дійсний статний радник Миколи І, масон. Вмовив російського дворянина Енгельгардта відпустити Шевченка з кріпацтва за 2500 рублів. Допоміг отримати молодому Тарасу освіту в Академії мистецтв, оплатив археографічну експедицію, яка досліджувала історичні пам'ятки Києва. В її складі Шевченко писав акварельні малюнки з видами міста, щоб зафіксувати вигляд тогочасної архітектури. На думку Зернецького, на знак вдячності Тарас Григорович найкращі акварелі дарував Демідову. Робив дві версії – одну для експедиції, другу для мецената. Підписувати не міг, бо не був власником роботи. Після смерті Анатолія Демідова, папка перейшла до його племінника Павла Павловича, який дві каденції був генерал-губернатором Києва. Потім до його сина. Після революції родина переїхала до Італії. Син посла у Флоренції, Анатолій заснував там фабрику шовку. Герцог Тосканський дав Демідову титул князя Сан-Донато, який перейшов його спадкоємцям.

 

Що зображено

На малюнку - архітектурний ансамбль Михайлівського Золотоверхого монастиря з боку сучасної Михайлівської площі. Обраний художником ракурс вдало передає красу та велич стародавньої пам'ятки. На другому плані знаходиться головний вхід з надбрамною дзвіницею, Михайлівський собор, Трапезна церква та інші споруди монастиря, що утворюють основу композиції. На першому плані - площа перед монастирем, де вирує життя. Зображені містяни, селяни, діти, старці на паперті, кінна повозка, селянський віз, запряжений волами, священник, що йде вздовж муру. Цей художній прийом стаффаж (прикрашення картини фігурами, які створюють середовище, оточення для головного елементу композиції. Gazeta.ua) застосований автором, щоб відтворити яскравий образ місця та часу. У роботі є детальна та чітка передача архітектурних особливостей пам'ятки та створений романтичний краєвид Києва.

Як досліджували

Бюро науково-технічної експертизи "Арт-лаб" провело фізичний та хімічний аналіз роботи, який показав, що вона написана у 1840-х.

"Експертиза художнього твору складається з об'єктивного техніко-технологічного дослідження і суб'єктивної складової - мистецтвознавчої експертизи, - розповідає головний зберігач фондів Національного музею Тараса Шевченка Юлія Шиленко. - Авторство здатна встановити лише експертиза фахівців, які знають манеру письма, накладання і змішування фарб конкретного художника тощо. Їх думки можуть різнитися. Стверджувати однозначно, що це Шевченко, не може ніхто, крім самого Шевченка. Перед нами стоїть завдання глибше дослідити малюнки того періоду, зіставити їх".

Чи може бути копія

На думку Юлії Шиленко, сенсу копіювати Шевченка не було. Він в той час був дипломованим художником, але відомий все ж таки як поет, автор знаменитого "Кобзаря". В 40-х роках ХІХ ст. у Києві проживало 50 тисяч населення. І імена художників, які б могли скопіювати Шевченка, нам були б точно відомі.

До речі, коли після капітального ремонту 1982-1989 років в музеї Шевченка відкрилася нова експозиція, для неї замовляли копії з акварелей Тараса Шевченка. За цю роботу бралося багато претендентів, і вийшло не у всіх. Акварель намалювати складніше за олійну картину, вона пишеться на одному подиху, і автор не має право на помилку.

 

Що відомо про альбом "Види Києва"

Акварелі для альбому писали Тарас Шевченко та його учень Михайло Сажин під час роботи археографічної експедиції у Києві, що вивчала стародавні пам'ятки міста.

Немає даних, скільки робіт та які саме увійшли до альбому з видами Києва. Він не був зшитий, складався з розрізнених аркушів паперу. У 1860-х роках приятель Шевченка, скульптор Микола Рамазанов залишив згадку, що в альбомі було близько 40 позицій. Коли його у фондах Державного історичного музею у Москві бачив співробітник художнього музею Сімзен-Сичевський у 1938-му, він нарахував 25 робіт.

Багато малюнків підписував художник Михайло Сажин, який разом з Тарасом Григоровичем працював над альбомом. Коли Шевченка арештували та відправили в заслання, поет потрапив в опалу, його малюнки вилучили. Заборонили писати. І щоб врятувати та віддати роботи замовнику, Сажин підписав частину з них своїм іменем. На думку Юлії Шиленко, деякі, ймовірно, і завершив. Тому в альбомі є малюнки й Шевченка, і Сажина, і домальовані та дофарбовані Сажиним.

У колекції Національного музею Шевченка є три малюнки Тараса Григоровича з київського альбому: "Костел святого Олександра у Києві", "Аскольдова могила" та "Вид на Васильківський форт у Києві". На "Аскольдовій могилі" є підпис Сажина, але факт приналежності цього твору Шевченку не викликає сумнівів.

 

В чому конфлікт

"Музейники ніколи не сприймають відкриття нових шедеврів, - каже Федір Зернецький. – У них все описано, досліджено, видані енциклопедії, альбоми. Якщо знайдена нова робота Шевченка, треба все заново переписувати. Але ми ще будемо відкривати нові твори Тараса Григоровича, бо чимало їх знаходиться за кордоном. Акварель купляв для себе, шукав такий твір Шевченка 20 років. З'ясував, що за цінністю, рідкісністю, історією походження вона вища за весь наш музейний фонд акварелей. Тому має бути визнана та експонуватися в національному музеї".

"Річ у тому, що акварель не введена в науковий обіг. Є думки за і проти, і має бути доведена одна точка зору, - пояснює Юлія Шиленко. - На користь авторства Шевченка є багато аргументів. Але це має бути визнано остаточно. Написані обґрунтовані наукові розвідки, оприлюднені на конференціях, надруковані у збірниках. Має відбутися дискусія між дослідниками, яка розставить крапки".

За її словами, визначення авторства ускладнюється тим, що в Україні є лічені фахівці з мистецьких творів Шевченка. Молодого покоління шевченкознавців через брак фінансування науки немає. Всі експерти - літні люди. У 2016 році пішов з життя доктор мистецтвознавства, професор Володимир Овсійчук, який досліджував саме малярські роботи Шевченка. Видав працю "Мистецька спадщина Тараса Шевченка в контексті європейської художньої культури".

Водночас був прецедент, коли віднайдену роботу Шевченка визнали без проблем. В кінці 1980-х музею Шевченка подарували олівцевий малюнок з колекції барона Тіссена-Борнемісса. Тоді ні в кого не виникло сумнівів, що це Шевченко. Хоча малюнок також без підпису. Зображені дерева, каміння, що Тарас Григорович малював в період заслання на Мангишлаку. Якщо порівняти з іншими творами цього періоду, робота вибивається, інша. Але її атрибутували, опублікували в академічному виданні. І таким чином ввели в науковий обіг.

Думки експертів

Юлія Шиленко, головний зберігач фондів Національного музею Тараса Шевченка

Ця акварель напевно не належить Сажину, бо в нього інша кольорова гама. За форматом дуже подібна до "Костелу святого Олександра у Києві", який визнаний Шевченківським. "Костел" пастельних тонів, бо пройшов багато реставрацій. Раніше реставраційні заходи були агресивнішими. Щоб позбавити твори плям, їх промивали розчином хлору, тому колір тьмянів. А за насиченістю кольорів "Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві" подібний до серії робіт Шевченка з видами Почаївської лаври.

У 1938 році були зроблені фотознімки робіт альбому "Види Києва". І там є майже ідентичний сюжет, але з іншими людськими фігурами. Шевченко міг зробити два варіанти малюнку. Зокрема, ми знаємо про дві версії "Київського університету" в альбомі, які теж трохи різняться. Одна зберігається у нас, а друга – в Дніпропетровському художньому музеї.

Стилістичне порівняння акварелі з еталонними акварелями, що зберігаються в колекції музею, зокрема, з київськими краєвидами 1846 року, дозволяє зробити висновок, що ці твори виконані в єдиній художній манері: вільна техніка заливання площини аркуша, зображення архітектурних споруд, трактування дерев, витонченість фігур, майстерне володіння технічними засобами акварельного малюнка.

Олександр Федорук, завкафедри мистецтвознавчої експертизи Національної Академії керівних кадрів культури та мистецтв, професор, доктор мистецтвознавства

Цей твір відношу до авторства Шевченка періоду його плідної праці в археографічній комісії. Про це свідчать стилістичні особливості, почерк, колористика твору, композиція у порівнянні з іншими творами Шевченка. Присутні особливості, що вирізняють стиль Шевченка у зображенні краєвидів, постатей побутового плану та індивідуальної авторської техніки в передачі загального стану природи. Оцінюю акварель як оригінальний твір Шевченка, виконаний 1846 року.

Сергій Гальченко, науковий експерт-заступник директора Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України з наукової та видавничої діяльності, гендиректор Національного музею Шевченка у 2000-2005 роках

Порівнюючи акварель з іншими творами Шевченка 1845-46 років, знайшов спільні риси у змалюванні пам'яток архітектури, майже таку саму колористику, як на його визнаних акварелях. Особливо помітна манера змалювання дерев (крон, гілок і листя), що була притаманна Шевченкові. Вона відрізняється від манери Сажина, в якого, наприклад, тополя схожа на кипарис. Майже ідентичні зображення волів на малюнках Шевченка "Коло Седнева" (1846), "Чумаки серед могил" (1846) із волом, який лежить біля воза на цій акварелі.

Ця робота, без перебільшення, є найяскравішим прикладом талановитості Шевченка як художника. Акварель має виключну історичну та культурну цінність для України. Безперечно, є національним надбанням для нашої історичної спадщини у галузі шевченкознавства. Має поповнити Національний музей Тараса Шевченка для експонування з нагоди 205-річчя від дня народження Тараса Григоровича.

Марина Юр, мистецтвознавиця, провідна наукова співробітниця інституту проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв

На своїх роботах Шевченко закладав основну пляму, яку потім доробляв дуже тоненькими штрихами. Якщо взяти лупу і уважно подивитися на його акварель "Собор святого Олександра", то купола, що в тіньовій стороні, всі прорисовані саме штрихом. В цій акварелі такого штрихування немає, що ставить під сумнів авторство Тараса Григоровича.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Photo Kyiv українцям нагадають про високу ціну незалежності та свободи

×