На 44-ому кінофестивалі "Молодість" відбулось аж 6 українських документальних та ігрових прем'єр. Крім того, ще один брав участь у міжнародному конкурсі кінофоруму. Gazeta.ua відібрала з них 3 найцікавіші і розповідає, як відбувались прем'єри стрічок.
"Брати. Остання сповідь" режисерки Вікторії Трофименко
- Хто ще з квитками? Зробіть коридор для людей з квитками. З бейджами пізніше, - працівниця кінотеатру "Київ" 31 жовтня стримує натовп біля Синьої зали перед прем'єрою фільму "Брати. Остання сповідь" Вікторії Трофіменко, який брав участь у міжнародному конкурсі фестивалю. Глядачі ледь протискаються у натовпі.
- Таке враження, що вони там виходять і знову заходять. І так по колу, - чоловік чекає під дверима своєї черги.
- Може, продають по два квитки на одне місце, - відповідає дівчина поряд. Із бейджами запускають лише 20-ох.
У залі ще можна знайти кілька вільних місць, але більше нікого не пускають. На прем'єру прийшов міністр культури Євген Нищук та голова Держкіно Пилип Іллєнко. Так стрічку починають показувати десь на годину пізніше від зазначеного часу.
- Я не вмру перший. У мене рак, а в нього серце, - каже з екрану старий Войтко. Разом із братом Станіславом конкурують все життя. Колись на двох ділили одну жінку й сина. Тепер кожен чекає смерті свого брата.
У молодості Станіслав привіз у гори свою дружину Ївгу. Ніжна та тендітна білявка видавалася неземною дівчиною. Войтко теж у неї закохався. Якби Ївга стала звичайною жінкою, то за його словами, "вже такої би не захтів".
- Я більше так не можу. Я тужу за рідним домом, власне, за солоним, свининою. А він любить штрудлі зі смородиною. Якби я знала, що мені доведеться відмовитись від солоного на все життя, Станіслав би ніколи мене не звабив. Тепер занадто пізно, - поки чоловік поїхав з дому по справах, Ївга прийшла розділити тугу з Войтком. Він дав її шматок сала і хліба, й так її звабив.
Ївгу зіграла студентка театрального університету Вероніка Шостак. Для більшості акторів робота у "Братах" - це дебют у кіно. Команда шукала їх 3 місяці.
"Брати" взяли участь у 13 кінофестивалях. На "Молодості" нагороди чи відзнак не отримали.
"Жива ватра" режисера Остапа Костюка
- Шкодую, що з жінкою не прожив таке життя, як треба. Щоб вдень на роботі, а ввечері додому. Вже жінки нема. Така доля. Порахував, що з нею прожив 3 роки, що жили разом день у день і спали в одному ліжку. А так прожили 51 рік, - колишній вівчар ліпить вареники у фільмі "Жива ватра" Остапа Костюка. Колись щороку йшов на 4 місяці з села у гори випасати овець і робити бринзу.
Режисер зняв документальний фільм про вівчарів, що працюють на полонині "Радул" на Івано-Франківщині. Презентували стрічку на "Молодості" 29 жовтня.
- Как тебе? – оператор фільму Микита Кузьменко запитує після показу в режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука.
- To much музики. Кіно хороше, саме по собі тримає. Драматичний момент наповнений і самодостатній. А музикою його ще навантажили додатково, це як масляний бутерброд, ще зверху маслом помазали, - відповідає режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук. Торік презентував фільм "Красна Маланка" про румунські звичаї на Буковині. Його документальний фільм "Морський закал" брав участь у національному конкурсі. - Найбільше сподобалась сцена, коли хлопець ниряє у ванну, звідки виглядає його спина. Дуже цікавий інтригуючий кадр. Автори знайшли героїв, а не показували абстрактну полонину. Є виражений хлопчик і дідусь. Важко свій досвід порівнювати, бо я знімав у чужій румунській культурі. Вони знімали у своїй, де все розумієш. У мене було 5 лише виражених героїв, часто виникав мовний бар'єр. Але загалом герої не бачать якогось зиску в тому, що ти з'являєшся у їхньому житті. Вони звикають, із часом входиш у їхнє життя, і вони вже не помічають камеру.
"Це я" режисерки Анни Акулевич
- Нашел девочку за ручку на коньках кататься. Мне мужик нужен, - на екрані акторка Яна Соболевська змиває з обличчя косметичну маску. Виконала роль блондинки Яни у фільмі Анни Акулевич "Це я". Російськомовна героїня після сварки з чоловіком приїхала до батьків у село забрати свою дочку додому.
- А де твій мужик? Глянь на себе в дзеркало, на шо ти похожа стала? Ти ж як вобла тепер, - поряд у ванній кімнаті сидить її сестра, яку зіграла фіналістка шоу "Від пацанки до панянки" Вікторія Зубрейчук.
Яна збирається на побачення до друга, що катав її на ковзанах у дитинстві. Тим часом родина чекає її на обід. Протягом фільму всі постійно між собою сваряться. На середині показу гасне світло у Червоному залі столичного кінотеатру "Київ". Прем'єра відбулась 26 жовтня.
- Нема у всьому приміщенні. За 2-3 хвилини фільм знову запустять, - заходить у залу 68-річний режисер Олег Фіалко. Спільно з Акулевич писав сценарій до картини.
- Кумедно, чому вимкнулось. Але в жодному разі не через те, щоби представити міністра. Олег Фіалко сказав: "Користуючись можливістю, що світло пропало, хочу сказати, що в залі є міністр культури, режисер Роман Балаян і письменник Іван Драч, - сміється після показу Євген Нищук. – Такий соціальний і цивілізаційний розрив відбувається, коли людина відривається від свого коріння. Героїня соромиться своєї родини. На якийсь час поїхала, почала забувати, звідки вона. А рідні залишаються такими, які завжди були. Яна тепер місця собі не може знайти. В неї нічого не получається через те, що забула звідки вона і хто.
Мовчки після показу виходять продюсер Володимир Філіппов і голова Спілки кінематографістів Сергій Тримбач.
- Мені важко коментувати, - каже Володимир Філіппов.
- Це погано чи добре? – питаю.
- Так добре, що аж нема коментарів, - сміється Сергій Тримбач. - Знайомий рецензував на вченій раді одну кінознавчу роботу. Розбив у пух і прах. Але сказав: "робота такого рівня, що може витримати будь-яку критику."
- А фільм може витримати критику? – не здаюсь.
- Мы за все украинское кино радієм. Навіщо бути строгим до нього? Ему нужно еще мускулы нарастить. Меня только огорчает, что на премьере был полупустой зал, - каже продюсер.
- У фільмі герої живуть подвійним життям, в уяві. Полеты во сне и наяву. Роман про це краще може розказати. У нього про це три фільми, - Тримбач киває у бік Романа Балаяна, який проходить повз.
- Я от дебютанта не ожидал, есть вопросы чисто сценарного порядка. Но это очень живо, она умеет работать с актерами, камерой. Наконец-то в украинском кино появился человек с юмором. Я рад. Она все равно, что-то преувеличивает, но в добром смысле этого слова. Она их всех любит. Это главное. Меня зовет Халпахчи, - режисер Роман Балаян різко йде на зустріч директору фестивалю.
Стрічка виходить у прокат 27-го листопада.
9 
4880
Коментарі