12 липня у столичному музеї Тараса Шевченка відкрили виставку молодого київського художника Івана Семесюка. Він представив понад 50 вишитих картин. Крім традиційної техніки автор використав аплікацію, пришиті ґудзики, намистини і стрічки. Серед героїв робіт — химерні коти, крокодили та птахи. Усі картини зроблені за останні 6 років. Іван Семесюк є головою Союзу вольних художників. Він популярний картинами у напрямку "жлоб-арт".
Як почали вишивати?
- Почалося все з дуже меркантильної теми. Я за освітою скульптор. Дуже хотів майстерню. Щоб її отримати, треба було перевестися на декоративно-прикладну секцію. А для цього організувати кілька своїх виставок у цьому напрямку. Думав, що ж таке зробити. Спочатку став розмальовувати по склу — якась фігня виходила. Потім згадав, що у дитинстві вишивав. Дістав з коробок старі штуки для вишивання. Спробував, вийшло. Потім таки нікуди не перевівся, а звичка вишивати залишилася.
Зараз це для Вас звичка чи задоволення?
- Це не задоволення, а тяжка праця. Задоволення є від результату. Коли сідаєш вишивати, це медитація, корисна для внутрішнього зросту.
Що Вам приносить задоволення?
- Бухло і баби. Спорт не люблю. Люблю читати. Мене цікавлять теми Середньовіччя, антична культура, філософія. Люблю мандрувати — сів у машину і поїхав забутими селами, де вже люди повимирали.
А якщо говорити про напрямки мистецтва, якими займаєтеся?
- Скульптуру не люблю. Жлоб-арт приносить найбільші девіденди і популярність. Його можна лаяти. Сам знаю, що художньої цінності жлоб-арт не має, хіба соціально-історичну. Треба бити одразу в кілька точок і промацувати, що де відбувається. Бо так просто слави не наживеш. А слава — це гроші. Треба заробляти, щоб щось їсти. Доводиться самопіаритися, і тим, і тим займатися. Але мені все по кайфу. Я не митець, що думає тільки про мистецтво — все роблю заради грошей. Якби був багатою людиною, тільки б читав і мандрував. Якби займався тільки скульптурою і вишивкою, мене б ніхто не знав. А так є веселий жлоб-арт, який популярний в інтернеті. Крім того він виконує корисну соціальну функцію — хтось же мусить розкривати з гумором ці вугрі на обличчі. Вишивка — мій патріотичний акт. Коли бачиш, що українці усе роблять, даруйте, через жопу, хочеться зробити щось якісне. Бо у нас мало висококласного у мистецтві чи в літературі. На 100% знаю: моя вишивка — це якісно. У цьому переконанні спираюся на думку майстрів, які знають, що таке вишивка. Сподіваюсь, колись роботи висітимуть на перших поверхах музеїв.
Чоловік, що вишиває, виглядає незвично...
- Усі думають, що це має бути такий задрот з села з-під Івано-Франківська, ще й з прищем на носі. Коли розміщую на виставках власні роботи, усі думають, що я робітник, який вішає картини. Підходять, питають: "А хто автор? Ой, какие детские работы красивые!". Мабуть думають, що це якась дитина робила. Тоді просто хочеться прибити. Жодна дитина не буде 2-3 місяці над цим сидіти.
Які техніки використовуєте?
- Сам не знаю. В дитинстві вчився вишивати за чеськими книжками. Запам'ятав кілька прийомів і так працюю. Мабуть, це гладь. Але не класична, бо вона виглядає трохи інакше.
Продовжуєте вишивати?
- Вдома лежить 2 незакінчені роботи. Зараз роблю тільки маленькі - 30 на 30 см. У мене є тема — хочу зробити їх стільки, щоб завісити ними у виставковій залі цілу стіну. Маленькі роботи краще продаються.
Скільки часу витрачаєте на одну?
- Дуже маленькі, 20 на 15 см, роблю за 4-5 дні. Великі - 2,5 — 3 місяці.
Купують?
- Хочуть, але я кусаюся цінами. Гопнічка зі жлоб-арту малюю за 2-3 дні під коньячок і прошу за нього ту ж ціну, що за 2-3 місяці роботи над вишивкою. Вишивки мені дорогі. Не планую їх продавати аби як. Хочу, щоб людина взяла багато кровно зароблених грошей, аби їх їй було шкода, і віддала мені. Тоді з легким серцем продам картину. Маленькі роботи недорогі - $300-400. Більші — $ 3-5 тис і вище. У світовому масштабі ціни невеликі, бо вважаюся ще молодим художником, не класиком. Для Києва — суми суттєві. Тому черги за моїми картинами, як за пиріжками, не стоять. Купують жінки.
Віктор Ющенко любить вишивку, не цікавився?
- Ні, ці чуваки не зрозуміють таких речей. Їм треба якісь ляльки-йобанки, як я назвав їх на своїй картині. Нам треба забути свою ідентифікацію з селом. Потрібна нова шляхта. У тому числі творча аристократія. Поки ми глибоко провінційні. Але поряд є більше провінційні народи, як словаки. Я там бував і побачив, що це царство сплячих. Звідти теж люди тікають в Австрію чи Німеччину.
Усі вважали Ющенка прогресивним, прозахідним. Як має виглядати не провінційний політик?
- Жлоб уміло маскується під інтелігента. Але прикинутися аристократом не зможе. Політик повинен бути аристократом. Не погоджуюся, що ним може бути будь-який конь пєдальний. Я вікторіанець. Вважаю, що політиком у парламенті має бути лорд. 100% вже народився такий лорд і ходить поміж нас, але його не видно. Час ще не настав, бо він молодий.
5 
4880
Коментарі
11