четвер, 19 березня 2015 15:55

Я б не ризикнув екранізувати "Солодку Дарусю" - Михайло Іллєнко

Я б не ризикнув екранізувати "Солодку Дарусю" - Михайло Іллєнко

- Я б не взявся за екранізацію цієї книги, хіба що років через сто, але, боюся, не доживу, - каже режисер Михайло Іллєнко на презентації фільму за повістю "Солодка Даруся" Марії Матіос. - Це настільки довершена література, що її важко перекласти на мову кіноекрану. Твір Матіос гранично наповнений образністю, це практично поезія, а екранізувати поезію важко. До того ж, в Україні безліч закоханих у цю книгу. Кожен люблячий ревниво не допускає до коханої інших. На знімальну групу буде великий тиск від таких ревнивців, я б не пішов на такий ризик.

16 березня, в столичному кінотеатрі "Київ" показали тізер (рекламний ролик, ще не знятого фільму - Gazeta.ua) стрічки "Солодка Даруся". Зйомки відбулися в жовтні 2013 -го в Івано-Франківській та Закарпатській областях, та в січні минулого року у Львові. Попередній кошторис майбутнього фільму 2,2 млн. євро. Кошти залучать у приватних інвесторів.

Режисером кіноадаптації повісті "Солодка Даруся" став 31-річний Олександр Денисенко. Випускник філософського факультету львівського університету, він закінчив режисерські курси Анджея Вайди і зараз живе і працює у Варшаві.

- Занадто довго Україна дозволяла можновладцям розкрадати майбутнє дітей, сьогодні ми маємо кардинально інший приклад інвестицій у завтрашній день, - каже він. - Проект "Солодка Даруся" буде міжнародним, мені допомагатимуть поляки, американці, це добре, коли дружні нації допомагають Україні зрости у тих сферах, які вона лише починає осягати. Хочемо зробити фільм "Солодка Даруся" зрозумілим світовій спільноті, частиною світового спадку. Кожен має свою особливу причину любити цю книгу. Мені вона дозволила зазирнути в минуле і зрозуміти, чому ми такі, а не інакші.

В юності вважав, що мій світогляд американський, європейський, що не маю жодної радянщини в собі. Коли почав подорожувати, зрозумів, що не знаходжу спільної мови з людьми з інших країн. Мав минути час, аби я зріс як особистість, позбувся в собі цього "подарунку" тоталітарного минулого. Моя мета цим фільмом допомогти українцям позбутися ідеологій, які контролюють, стримують наш розвиток. Дати зрозуміти світу, що Україна в процесі тяжкого переходу від минулого, коли була під постійною окупацією, до майбутнього, коли стане сильною модерною нацією. В фільмі розповімо про темні часи, коли було важко бути сильним, але завдяки "Дарусі" хочемо показати і завтрашній день, її подорож ще не завершена. Ми вступили в епоху надії, ким українці хочуть бути - це найважливіше.

В цьому і різниця між книгою "Солодка Даруся" і нашим фільмом. В книзі Даруся репрезентує наше минуле, коли мислення українців змінила радянська ментальність, що сковувала розум, приводила до повтору історичних помилок. Кіноверсія - це звільнення її розуму від тих негативних речей, які стримували її розвиток. Ми вибрали формат широкомасштабного кіно, мене не цікавлять арт-хаузні фестивалі для вузького кола. Покажемо багатство матеріальної, духовної культури гуцулів і на контрасті страшну трагедію, яка спіткала цих людей і всю Україну в часи Другої світової.

Хтось каже, що у нас забагато сцен насилля, мертвяки, яких пожирають хробаки. Намагалися найбільш емоційно показати, донести той жах, що переживали тоді люди. Чи не головний символом зваби у нас - це червона цукерка-кугутик, за яку юна Даруся продає своїх батьків катам з НКВД. Важливо показати, до чого може призвести байдужість, які ниці підходи для зваблення використовувала радянська влада. Кожен з нас хоче почуватися безпечно, не хоче бути між ворожих сил і робити важкий вибір. Даруся лишилась сама, їй треба було звільнити свій розум від важких ідей, спогадів, які переслідували її. В житті кожної людини є момент, коли вона мусить звільнитися від свого минулого, від тих, хто отруює її життя. Тільки так можна іти вперед.

180 разів показали виставу "Солодка Даруся" в Івано-франківському музично-драматичному театрі.

- Після прочитання книги ця історія мене довго не полишала, - розповідає його директор Ростислав Держипільський. - Марія Матіос сама з буковинського села Ростоки. Моя баба теж з Гуцульщини і вона мені все те саме розповідала. Тільки в "Солодкій Дарусі" письменниця дуже круто подала всю трагедію нашого народу на прикладі однієї людини. Болюча тема УПА у Матіос не б'є в чоло читача закидами, що ось бандерівці хороші, а совіти погані, або навпаки.

Відразу не боявся братися за цей твір, створив радіовиставу, потім зі своїми студентами поставии дипломну роботу "Солодка Даруся". Коли став директором театру, спектакль увійшов у репертуар. Моя кума Ірма Вітовська розповіла про нього в Києві. Марія Матіос мені зателефонувала, а я ж не попросив у неї прав, вигадував уже в голові слова для виправдань, а вона просто попросилася прийти подивитися на нашу роботу. Деякі акценти у моїй виставі відрізняються від її книги. Але письменниця лише сказала, що чим більше буде інтерпретацій "Дарусі", тим цікавіше.

Зараз ви читаєте новину «Я б не ризикнув екранізувати "Солодку Дарусю" - Михайло Іллєнко». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

9

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі