Учасники київського гурту "Фолькнери" повернулися з музичної експедиції на велосипедах. Протягом липня подружжя Володимира Муляра та Ярини Квітки збирали народні пісні в українських, польських та словацьких Бескидах.
"Ці гори населяють лемки, - розповідає Ярина. - Вони не ідентифікують себе з поляками, українцями чи словаками. Мова у них дуже схожа до нашої, тому ми легко один одного розуміли. Лемки багато співають про долю, долини, ріки, гори. Є сумні пісні пов'язані з операцією "Вісла".
По українських Бескидах музиканти їхали три дні.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Румунський циган обікрав українських музикантів
"В одному селі нас скерували до діда. Казали, той добре співає. Прийшли до нього, але той відмовився співати без грошей. Просив 150 гривень. Ми не стали платити. Біля кордону з Польщею записували одну бабцю. Вона щось там заспівала, а потім каже: "Ви б мені хоч шоколадку купили". Ми поїхали в магазин за гостинцем. Нам було дивно, коли людина не щиро ділиться піснями, а з користю. Раніше об'їздили всю Україну, де чи не кожен запрошував до дому і радо співав. Звичайно, траплялися дуже гостинні і щирі співаки. У Польщі натрапили на відому лемківську співачку Юлію Дошну. Має 52 роки. Є заслуженою артисткою України. Для лемків вона як для нас Ніна Матвієнко. Без всяких понтів співала нам. Має прекрасний голос. Диски видає у Польщі, кілька записувала в Америці - її там люблять в діаспорі. Сама тримає колектив з 40 музикантів і навчається в університеті. Має 5 дітей. З них дві пари близнюків. На життя заробляє роботою у туристичній сфері. В іншому селі заїхали до 74-річного поляка Станіслава Лоренса. Запросив нас до себе. Пішов переодягнувся, бо засмагав в одних трусах. Виявився веселуном, хоч уже ледь дихає. Від старості йому важко ходити. Пересувається на візочку. Пан Станіслав грав по весіллях на акордеоні. Заспівав нам веселих циганських пісеньок - колись любив бути серед циганів. Живе сам, має у підвалі майстерню, де малює, займається скульптурою. Скульптурами ангелів та Марій заставлене усе подвір'я. Художньої освіти не має".
Це четверта подорож подружжя на велосипедах. Попередні були до Абхазії, Туреччини та через Україну — від Ужгорода до Луганська.
"У Польщі не так багато співочих людей, - продовжує Ярина. - В Україні набагато легше попросити незнайомця заспівати. У нас могли за день 3-4 бабусь записати. А тут бувало по кілька днів не могли нікого знайти. Менше носіїв, багато-хто просто відмовлявся співати. Хоча увесь час їздили найбільше віддаленою від цивілізації гірською місцевістю. Зібрали до 50 пісень, а в попередній експедиції Україною - 600".
Музиканти вирішили продовжити подорож до Словенії, Австрії та Італії.
"Увесь час їхали горами — вони доволі одноманітні. Крім того було спекотно, хотілося до моря. Так вирушили на Південь. По дорозі збирали пісні. Мало-що з того вдалося. Люди погано розуміли, що хочемо, хоча пояснювали англійською".
В Італії музиканти доїхали до Неаполя. Як і у попередніх подорожах, виступали на вулиці.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Києві відбудеться презентація культпроекту "Двоколісні хроніки: Мармурове кільце"
"У Польщі грали у гірському місті Новий Сонч. Приїхали в центр, переодягнулися у вишиванки і давай співати коломийку. Проходить якась пані з чоловіком. Сіли напроти на лавочку і уважно слухають. Потім жінка запитала: "Це ви коломийку співали?". І почала плакати. Розказала, що її бабця з Західної України і вони завжди коломийки співала. У словацькому містечку теж вирішили виступити у центрі. Був обід. Підійшли до поліції. Володя пояснив, що ми музиканти з України і хочемо тут виступити. Нас провели у міську раду. Там у чоловіка взяли паспорт і виписали дозвіл грати з 14.30 до 16.00. В Україні нас би точно послали. Найцікавіший виступ був у Любляні. В'їжджаємо біля 9.00 до Старого міста, бачимо сидить чоловік з гітарою і грає. Не довго думаючи, переодягнули вишиванки і давай співати. Був повний ажіотаж. Люди підходили, диски купували, розпитували, хто ми і звідки, цікавилися одягом та інструментами. Ми добре заробили — за годину 20 євро".
Через дощ мандрівники змушені були ночувати на вокзалі маленького австрійського містечка.
"Приїхали туди біля 22.00. Зрозуміли, що через дощ далі їхати не можемо. Розстелили на підлозі затишного вокзалу каремати, спальники і поснули. Зранку підходить черговий по вокзалу. Нахиляється до нас, посміхається щасливо на 32 зуби і вітає англійською: "Доброго ранку!".
Трейлер попереднього проекту:
3 
4880
Коментарі
3