20 років намагався зняти історичний фільм "Чому я живий" режисер 83‑річний Віллен Новак. Дія розгортається в Маріуполі на Донеччині напередодні Другої світової. 17‑річні українка Фрося та єврей Льончик — закохані. Батько дівчини проти шлюбу. Донька вагітніє, а її наречений іде на фронт. Родини Фросі та Льончика перестають ворогувати, коли нацисти починають переслідування євреїв.
Фільм спільного виробництва України та Грузії зняли на Одеській кіностудії за автобіографічним оповіданням Євгена Митька "Тепер я турок, не козак". Наприкінці 1990‑х за ним написав сценарій.
— Прочитав, і моє серце залишилося з цією розповіддю, — говорить Новак. — Автор пережив окупацію 1941–1943‑го в Маріуполі та став очевидцем страшних подій. 2000 року бачився з ним у Москві, де він тоді жив. Проговорили цілий день. Ввечері каже: "Згоден на найменшу ціну за сценарій, але щоб ти зняв. Нікому більше не дам, бо ти мене правильно розумієш". Митько так і не побачив стрічку — помер 2007‑го.
Історія не лише про дві родини на тлі трагедії, а й про вміння віднайти в собі любов і прощення в найтемніші часи. Подобається копатися в людській душі, витягувати нагору чутливість і чуйність. Навколо життя міняється, і разом з ним — сама людина. Має ставати кращою. Картина закликає до терпіння та взаємодопомоги.
Акторів вибирали ретельно. Обговорювали кожного персонажа, включно зі зростом, вагою. Виконавицю ролі Фросі Анастасію Марків побачив випадково на шоу "Х-Фактор". Не міг відірватися від приголомшливих очей — схожа на мольфарку.
"Чому я живий" — перша за 13 років стрічка Віллена Новака та його перша україномовна робота. Коштувала 46 млн грн.
— Режисер популярних фільмів "Дика любов" і "Принцеса на бобах" після 1990‑х пропав із радарів вітчизняного кінематографа, — розповідає кінооглядачка Олена Чиченіна, 34 роки. — Його повернення викликало настороженість. Бо інші наші класики — Роман Балаян і В'ячеслав Криштофович втратили зв'язок із сучасністю і знімають старомодно. Але роботою Віллена Новака була задоволена більше.
Це українська відповідь американському "Списку Шиндлера". Думала, в нас неможливе подібне кіно. Голову української сім'ї втілив Віктор Жданов. Його герой — спочатку старий маразматик і страшенний антисеміт. Каже, що не любить євреїв, бо нібито нічого не роблять: "Я тут підкови кую, а вони шукають, де легше". Після початку війни та життя в окупації змінюється і виправляється. Переховує євреїв. Водночас показують і безпринципних українців, які спочатку за совєтів, а потім — за нацистів.
Видно, що Новак — представник уже не актуальної радянської школи. Фільму бракує сучасності на рівні сценарному, музичному, акторському. Українська в кадрі штучна. Хоча режисерська сміливість теж була. Наприклад, у сцені розстрілу всіх роздягли. Це додало натуральності, правдивості. А на моменті прощання героїв перед смертю мало хто не заридає. Кіно треба показувати по телебаченні — там може бути успіх.
2 
1
Коментарі