— Зв'язати закривавлені кордони між нашими країнами зможе лише спільна культурна пам'ять, — каже російський мультиплікатор 73-річний Гаррі Бардін. 18 вересня пройшов його творчий вечір у київському кіноклубі "Ноунейм".
— Довго думав, з яким обличчям вийду до людей. Бо мені весь час соромно за те, що творить моя країна і мій президент Володимир Путін на Донбасі. В теперішній Росії мої фільми заборонені, як і я сам. Серіал мого сина Павла "Салам, Москва" про проблему іммігрантів у нашій столиці не пускають в ефір більш як рік.
Навесні Гаррі Бардін підписав лист на підтримку своїх колег в Україні "Мы на стороне правды и мы с вами!".
— Для мене болісна тема, що мій друг Володимир Співаков опинився по інший бік барикади. Так само, як і Олег Табаков, колишній киянин Володимир Бортко, українець Василь Лановий. Тут кожен випадок слід розглядати окремо. Коли актриса Чулпан Хаматова була довіреною особою Путіна, її не копав хіба лінивий. Але ж за нею стояв Благодійний фонд допомоги хворим на рак дітям. Вона збирала на нього кошти по крихтах. Путін їй теж дав грошей за співпрацю. Думаю, на терезах історії переважать врятовані життя малюків. У мене не підніметься рука її засудити.
Як було зі Співаковим, лише недавно дізнався. Зранку йому зателефонував міністр культури Володимир Мединський. Співаков відмовився підписати антиукраїнський папірець. Пізніше був дзвінок з адміністрації президента. Мого друга напряму спитали: "Вам що, гроші не потрібні?" А за Співаковим 320 чоловік оркестру й Будинку музики. Змушувати людей іти на такі компроміси нашого президента вчили у вищій школі КДБ. Після кривавих 1930-х, таборів ГУЛАГу, психлікарень для незгодних не міг уявити, що Росія знову добровільно захоче, аби нею керував КДБшник. В українців є перспектива, бо ви відродилися. Маєте національну гідність, а наша Болотна площа захлинулася.
Гаррі Бардін відомий своїм мальованим мультфільмом "Летючий корабель", картиною із сірників — "Конфлікт", із посуду — "Бенкет". 1988 року стрічка Бардіна "Викрутаси" здобула "Золоту пальмову гілку" Каннського фестивалю. Герой створює світ із дроту. Йому бракує матеріалу на паркан, тому герой знищує дерева й родину, щоб його доплести.
— Цей мультфільм я зробив з алюмінієвого дроту, що валявся вдома на антресолях. Це ж історія моєї країни. Бо в Росії залізну завісу почали цінувати вище за людське життя. У Держкіно СРСР до сценарію треба було додавати лист, щоб дурні чиновники зрозуміли, про що фільм. Написав: "У картині досліджується психологія приватного власника, що ми багаторазово спостерігаємо на присадибних ділянках". Повірили. А в Каннах моє послання прочитали правильно. Теперішнє російське Держкіно обдурити важче. Був у експертній раді Мінкульту. Там задають дивитися проекти фільмів з погляду православ'я, історії країни, правильного військово-патріотичного виховання. Якщо мультик про комарика, який полюбив метелика? За якою шкалою його оцінювати, з точки зору військово-патріотичного виховання? Кіно талановите або ні. Ставив "двійки" нездарам. Мене виперли з Ради, навіть не повідомивши.
Мультиплікатор зарікся співпрацювати з російським міністерством культури.
— Рік тому мав угоду з мінкультом на здачу картини у визначений термін. Інакше мали оштрафувати. Підкосили мене хвороби. Після лікарень прийшов на прийом до міністра Мединського. Мене не прийняли. Його помічник каже: "Не хвилюйтесь, принесіть лікарняні, напишіть пояснювальні. І взагалі, хто ж ваш оштрафує, ви ж — класик". "А міністр знає мене?" — перепитую. — "Ви що, ваш же кожна дитина в Росії знає", — відповідає. Дитина знає. А от міністр, виявляється, ні. Бо впаяли мені штраф на загальних засадах.
Зараз роблю фільм "Слухаючи Бетховена". Шукаю гроші. Мене дуже хвилює тема свободи. З такою темою точно в мінкульт не підеш. Хотів, аби музику записав оркестр Співакова. Розказав йому, що за фільм. Співаков: "Ну, це кандець, тюрма. Але якщо будемо сидіти в одній камері, я погоджуюсь. Тільки в мене умова: "Віртуози Москви" зроблять це безкоштовно". От такий підписант Співаков.
На початку 1990-х Гаррі Бардіну пропонували переїхати працювати на студію Волта Діснея в Голлівуд.
— Не казатиму, ким мене назвала дружина, коли дізналася про мою відмову. Мав у Москві свою студію, не міг кинути колег. Німці пропонували в них поселитися, якщо в Росію повернуться комуністи. Зараз їхати за кордон вже не маю сил. Приятель, естонський режисер Прійт Пярн, якось сказав, що я щасливий жити в Росії: "Бо в тебе драматургія під ногами валяється".
3 
1
Коментарі