пʼятниця, 07 грудня 2007 15:32

"В Україні на 670 райцентрів тільки 50 книгарень"

  Видавець Леонід Фінкельштейн: ”Я хочу, щоб мої книжки були представлені скрізь”
Видавець Леонід Фінкельштейн: ”Я хочу, щоб мої книжки були представлені скрізь”

Переклад книжки Гарольда Блума "Західний канон" нещодавно вийшов у видавництві "Факт", серія "Висока полиця". Твір не належить до масового чтива. Він про те, що ми є такими, якими нас роблять книжки. Чи вже не роблять — бо ми їх не читаємо й розучилися вибирати серед них варті читання.

Презентували "Західний канон" на осінньому книжковому ярмарку в Києві. Там, біля стенду видавництва "Факт", як завжди, стояв його головний редактор Леонід Фінкельштейн, 55 років.

Пане Фінкельштейн, ви завжди тут — але ж книжки розходяться й без вас.

— Колись Євген Євтушенко писав, що "поэт в России больше, чем поэт". Фраза, на мій погляд, безглузда, бо не треба поетові бути чимось більшим, ніж поет, а політику — більшим, ніж політик. Але, на жаль, в Україні видавництво — це щось більше, ніж видавництво. Воно повинно шукати потрібних авторів, розробляти стратегію видання книжок, видавати їх, спілкуватися з книготорговцями — щоб ті брали й продавали книжки. А в Україні нині видавництву доводиться грати роль і промоутера книжок, і культурного клубу для письменників та науковців. Це не погано, але й не дуже добре — бо нема змоги робити свою справу. От я, головний редактор видавництва, не можу сформулювати коло своїх обов"язків! Бо не знаю, які в мене головні обов"язки.

Може, вас пора звільняти, а ви цього не знаєте?

— Може, й так. З одного боку, мій обов"язок — робота безпосередньо з книжками. З другого — відтворення бренда видавництва, бренда письменника, спілкування з журналістами. І так усі роблять. Щоправда, не кожен керівник видавництва на виставці постійно перебуває біля свого стенда, як я роблю.

Про це я вам анекдот розкажу. Відкрився книжковий ярмарок, моя знайома туди пішла. Питаю: що нового бачила? Каже: Фінкельштейна біля власного стенда.

— Отож! Але я вважаю це своїм обов"язком. І не знаю, правий я чи ті, хто не стовбичить сам біля свого стенда. Та в мене немає іншого виходу. Так само і з книгарнями. Звісно, я хочу, щоб мої книжки були представлені скрізь. Як, скажімо, в книгарні "Смолоскипа", де є власні стенди чотирьох українських видавництв і серед них — "Факт". Можна б зробити щось і самому, якби були гроші. Але в мене їх нема.

Мені хочеться запитати у Табачника: "Ну а я тоді хто?"

Як продається "Західний канон"?

— Ще тільки почав продаватися. Але вважаю, що ця книжка дуже своєчасно з"явилася на нашому ринку. Гарольда Блума, другим після "Гаррі Поттера", в Україні перекладено раніше, ніж у росіян. Це важливо. Він Україні потрібен більше, ніж Росії, і потрібен саме українською мовою. Бо в нас, на превеликий жаль, нема канону — з кожною черговою зміною влади оцей самий канон намагаються змінити.

А бренди не заміняють канону?

— Бренд — мода. А канон — це, якщо хочете, шкільна програма. А скільки разів вона у нас змінювалася? І чи завжди на краще? Отже, книжка Блума потрібна нам. У ній з одного боку — наукова постановка питання, з іншого — провокативна. В усьому світі з Блумом за це сваряться. Але авторитет у нього високий, і з ним сваряться обережно.

А втім, про що не говори — про канон, бренд чи Блума — всі ці розмови є ніщо, бо в Україні нема книгарень. Крапка.

Але ж віце-прем"єр Дмитро Табачник щойно відкрив нову книгарню на Шулявці в Києві й хвалився цим.

— Перепрошую, тут згадав один анекдот. Чоловік і коханець опинилися разом у хаті. Жінка розгубилася й поклала коханця в ліжко, а чоловіка сховала в шафу. І він звідти кричить: "Ну а я тоді хто?!". Коли Табачник рапортує, що завдяки йому та політиці уряду на 30 відсотків зросла кількість україномовних книжок, мені хочеться у нього запитати: "Ну а я тоді хто?!". Що він зробив, щоб ця кількість зросла? Це я зробив і мої товариші-видавці та письменники — попри те, що робив Табачник, а не завдяки йому.

Кажуть, продажу книжок заважає Інтернет. Так, бо нема книгарень. Якби вони були, людина читала б книжки там, а не в Інтернеті. Чому молодь не читає? Мабуть, треба змінювати шкільні програми, але не лише в тім річ. Для того щоб читали, є проста тріада. Перше — книжки в хаті. Тобто коли купують дві книжкові шафи, а не два телевізори — один для футболу, другий для мильних опер. Друге — батьки з книжками. І третє — книгарня під боком. Це — все! І жодна погана програма не завадить бажанню читати. В Україні 670 райцентрів — а там разом лише 50 книгарень. Звідки люди знатимуть, що читати? А якщо мені хтось нарахує по всій Україні десять книгарень, де на пріоритетних місцях — україномовна книжка, то я буду дуже здивований. Десять не нарахують — ніхто!

Зараз ви читаєте новину «"В Україні на 670 райцентрів тільки 50 книгарень"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути