Фестиваль відкриває найстаріший колектив "Родина Чудиновичів" із села Сварицевичі Дубровицького району Рівненщини. У ньому шестеро жінок. Найстаршій 70 років. Одягнені у вишиті червоним і чорним сорочки, однакові білі квітчасті хустки.
— Нас у колективі четверо сестер, сваха й братова, — каже художній керівник Віра Зиль, 57 років. — Співаємо з дитинства. Батьки співали й нас учили. Зараз дітям знання передаємо. Моя онучка з нами на гастролі їздить, — дівчина-підліток сидить на траві. — Чоловіків залишили на господарстві — сіно гребти, худобу доглядати. Ми двічі виступали в Польщі. До нас поляки приїжджають, бо загубили пісенну традицію, шукають її в нас. Пісні наші записують, побут. З Америки були. Дивилися, як на Трійцю куста водять. Цей обряд зберігся тільки в нашому селі. Пам"ятаю, як вранці на свято раненько вставали дівчата, плели вінки з квітів, клена, причіпляли лєнти і ходили від хати до хати, співали. Хтось яйце давав, хтось 5 копійок. Після обіду старші жінки одна до одної ходили в гості. Співали кустові пісні. У нас їх збереглося дев"ять. Їх співають на одну мелодію, тільки слова різні.
Запитую, чи співають на весіллях.
— Співаємо. У нас збереглося багато весільних пісень. Ой, у 30 не вбереш! Ми книжку випустили "Весілля в Сварицевичах". Обряди весільні зараз не роблять. У кафе гуляють. А в нас такий обряд — е-ей! — махає рукою. — Але молодь не хоче того. Як повмираємо, то й пісень ніхто не пам"ятатиме.
Співачок поселили в готелі в Пущі-Водиці.
— До села приїхав бус, забрав нас. У Пущі-Водиці годують. Часом, на фестивалях гонорар який заплатять. Але коли є добові, то й це вже добре.
3 
1
Коментарі