"Все садитесь и прекращайте разговоры, — каже секретар Cпілки письменників 63-річний Анатолій Крим. У приміщенні Спілки на вул. Банковій, 2 відкриває фестиваль поезії "Каштановий дім". На подію приїхали понад 150 поетів з України й Росії.

В актовій залі немає вільних місць. Всі, хто спізнився, стоять біля дверей. Столична поетеса Алла Потапова оголошує лауреатів літературної премії ім. Миколи Ушакова:

— А дипломів нам ще не привезли.  Але це не біда, гроші ми отримали ще вчора.

Вручає 1 тис. грн 38-річному Андрієві Грязову та В"ячеславу Качуріну, 67 років.

Грязов — автор семи поетичних збірок. Працює нейрохірургом у столичному Інституті онкології.

— Між медициною і творчістю утворюється коридор, який дозволяє переходити туди-сюди. Якби його не було, я вже чокнувся б, — каже. — От доктор наук Іра Борисова, дитячий нейрохірург, писала прекрасні вірші. Їй навіть хотіли дати рекомендацію в Московський літінститут. Та в один день вона раптом більше писати не змогла. Коли щодня бачиш смерть, це важко. Але й кинути роботу я не можу, бо на поезію не проживеш.

Біля вікна москвич Володимир Тугов продає збірку  "Земляки" просить 70 грн. Він упорядкував та видав книжку.

— Зібрав вірші 170 поетів із 24 країн, зокрема є 28 українських. Свої поезії мені надіслали понад 300 письменників. Усіх помістити не зміг. Ті, чиї твори не ввійшли, ображаються. Он Віктор Перетятько з Німеччини й досі зі мною не розмовляє.

Поети — люди бідні. Економлю на всьому. Навіть палити кинув, щоб більше на книжки лишалося

Володимир Тугов — член російської спілки письменників. Видав 9 антологій поезій. На життя заробляє, працюючи охоронцем у приватній фірмі.

— Поети — люди бідні. Я підзаробляю і видаю збірки. Економлю на всьому. Навіть палити кинув, щоб більше на книжки лишалося.

— Візьміть і мою візитку, — протягує папірець з номером телефону й електронною адресою харків"янка 22-річна Анастасія Шевченко. — Я ще не видавалася. На трьох поетичних фестивалях займала перші місця. От у вересні перемогла на конкурсі "Город дружбы приглашает" у місті Дружківка Донецької області. Члени журі в один голос казали, що мої вірші — найкращі у світі. Але співпраці ніхто не запропонував.

Василь Толстоус із Макіївки дарує поетесам антологію "Песни Южной Украины". Він працює на шахті фінансовим директором, у вільний час пише вірші. Запрошує на сцену київського поета Віктора Глущенка, твори якого надрукував у збірці. Той читає вісім поезій. Говорить у ніс, останні літери слів ковтає.

— Хватит уже, — вигукує хтось із зали. — Мы тоже свои стихи хотим почитать.

×