У російському посольстві в Україні посол Віктор Черномирдін, 69 років, пив чай з акторами московського Малого театру Олександром Потаповим, Людмилою Поляковою, Едуардом Марцевичем та їхнім художнім керівником Юрієм Соломіним. Росіяни приїхали до Києва на 10 днів. На сцені київського театру ім. Лесі Українки вони покажуть вистави "Ревізор", "Лихо з розуму" й "Вовки та вівці".

О 14.00 до посольства Росії в Україні під"їжджає срібляста іномарка. Із неї виходять народна артистка Росії 68-річна Людмила Полякова та художній керівник Малого театру Юрій Соломін, 72 роки. Назустріч їм виходить охоронець у чорному костюмі.

— Где ваши гаишники? — обурено запитує в охоронця Соломін. — В кустах сидят? Наши ребята поехали другим путем и вот — застряли в пробке.

Охоронець стенає плечима, каже, що нічого про це не знає, проводить гостей до гардероба.

— В Америці кущів немає і пробок менше, — обурюється дорогою Соломін.

— У Києві ще пробочки порівняно з Москвою, — заспокоює його Полякова.

— І то правда, — погоджується Юрій Мефодійович.

Актори проходять до невеликої зали, вітаються з гостями, сідають на м"який диван під портретом президента РФ Володимира Путіна. Юрій Соломін каже, що доведеться зачекати колег. Полякова намагається з"ясувати, де сидітиме Черномирдін.

— Мене біля нього не садіть!— просить вона. — А то не стримаюсь і обніму.

Соломін говорить, що ніколи про неї такого не подумав би. Актриса прикладає руку до скроні й бубонить:

— Що він каже? Страшно уявити, що він думає.

Юрій Мефодійович розповідає, що привіз до України найстарішу акторку свого театру, 94-річну Тетяну Єрмакову. Вона гратиме бабусю у виставі "Лихо з розуму".

— Коли я збирав трупу, був переконаний, що Єрмакова відмовить, — ділиться Соломін. — Подзвонив і почав здаля: ми збираємося в Україну. Актриса прореагувала миттєво: "Я з вами. Уже йду складати речі". А потім запитала, чи можна їй грати на сцені.

За словами Соломіна, старі актори — це гордість театру.

— За кордоном люди в такому віці вже не грають. А наші — ого-го, — гордо задирає голову. — А мені ще актори інших московських театрів кажуть: "Чим ви кращі за нас, що з вами так носиться російський уряд?". А я відповідаю: " У нас люстра більша",  — Соломін голосно сміється.

Рад приветствовать вас, дорогие, на русской земле

Полякова розказує, що перед поїздкою до Києва їхня трупа гастролювала в Тюмені та Єкатеринбурзі. А після Києва вирушить до столиці Дагестану Махачкали та російського міста Іркутська.

— Отак і живемо, — скаржиться Соломін. — Постійні перевантаження, перельоти, переїзди. А потім чую по радіо: йшов актор, упав — інсульт.

До зали заходить посол Віктор Черномирдін та артисти Едуард Марцевич і Олександр Потапов. Черномирдін потискає руку Соломіну. Каже, що сяде поруч із Поляковою.

Актриса голосно сміється. Посол супиться, запитує:

— Люда, ты чего? — оглядає свій піджак ззаду, кашляє і гучно говорить:

— Рад приветствовать вас, дорогие, на русской земле. Здесь вы дома. Говорите, что хотите. У нас — демократия.

Артисти сміються.

— Я думав, про політику — ні слова, — дивується Соломін. — Тому вибирав для гастролей наймовчазніших. Буйних у Москві лишив.

Черномирдін запевняє, що за політику в Україні нікого не переслідують. Питає в Соломіна, що він тримає в руці.

— Це вам, Вікторе Степановичу, подарунок, — відповідає той. Дістає з оксамитового футляра наручний годинник із написом: "Малый театр. 250 лет". Допомагає послові одягнути його. Надіваючи, запитує:

— Пам"ятаєте, як ви у Москві були за кулісами, коли йшло "Лихо з розуму"?

— Так, найбільше запам"ятав, як гримували акторів. Я такого не витримав би, — зізнається посол.

— Відтоді ми вас вважаємо своєю людиною, — зауважує Соломін. — Тому презентуємо цього годинника.

Черномирдін вдоволено усміхається, крутить рукою, розглядає подарунок.

Каже, що можна переходити до неофіційної частини зустрічі. Підморгує Поляковій.

×