— Антиподія року — це співачка Марія Яремчук, яка підтримує Партію регіонів, та Володимир Гришко, який назвав сцену антимайдану святою. Навіть депутатці-"регіоналці" Таїсії Повалій вистачило розуму втекти закордон на цей час, — 43-річний письменник Андрій Кокотюха підсумовує рік в українській культурі.
Українське кіно ожило. Показ фільмів важливіший за їх виробництво. В Україні досі мало кінотеатрів. Прокатники часом бойкотують наші картини або ставлять у незручний час. Але стрічки, які отримують державне фінансування, нарешті почали потрапляти на екрани. Про повернення цих коштів ще рано говорити, бо збори більш ніж скромні. Багато запитань є до фільму Віктора Андрієнка "Іван Сила". Але головне, що він подобається дітям. Книга Олександра Гавроша, за якою писали сценарій, надто добра. У ній немає конфлікту, який мусить бути в будь-якому творі, навіть дитячому. Гаррі Поттер чи Бетмен на своєму шляху мають більше перешкод, ніж Іван Сила. Цей прийшов, побачив і переміг.
Стрічка Любомира Левицького "Тіні незабутих предків" не пристосована до наших реалій, а є буквальним відтворенням Голлівуда. Бачимо красиву іноземну картинку. Навіть Чернівецький університет, де розгортаються події, схожий на Оксфорд. Левицький не українізує Голлівуд, а американізує Україну. Абсолютно безпонтовий режисер. Сам наголошує, що не претендує створювати шедеври чи стати лідером фестивалів. Такого кіно має бути багато. Малобюджетних ужастиків, як "Тіні", у США виходить сотні на рік.
У літературі 2013-го не було відкриттів. Проте багато перевидань. Також перших-других прозових книг молоді — вчорашніх поетів. Виходило більше перекладів європейської літератури. Завдяки цьому на підйомі видавництво "Темпора". Там з'являється якісна масова художня проза. Вона є основою будь-якого книжкового ринку. У них вийшла книга Владислава Івченка "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу". Тренд року — історична література, особливо про початок ХХ століття або радянські часи. Мій роман "Червоний" витримав п'ять видань, одне з них — російською.
Відбувся бум антологій — "Жлобологія", "Гопак" (збірка оповідань про гопників. — "ГПУ"). Тема гопників дуже популярна, про них навіть знімають фільми. Вони увірвалися в наш інформаційний простір 18 травня разом зі спортсменом Вадимом Тітушком. Завдяки йому відкрили для себе несподіваних людей. Їм по 22–23 роки — ровесники незалежності.
З музики постійно на слуху "Океан Ельзи". Їхній новий альбом "Земля" — якісний, правильний, але в ньому немає хітів, які хочеться підспівувати. Гурт у тренді ще й через громадянську позицію вокаліста Святослава Вакарчука. Раніше експериментували, а зараз опановують традиційний шоу-бізнес західного зразка. Навіть середній клас, який не цікавився українською музикою, став пищати від "океанів". Цей успіх важко пояснити. Так само й те, чому раптом уночі 11 грудня, коли майданівці відтіснили "Беркут", все змінилося раз і назавжди. Скинули пам'ятник Леніну — це стало ударом по мізкам. Більшість людей на Майдані — з тих регіонів, де пам'ятників Іллічу вже немає.
За місяць через Майдан пройшли майже всі українські музиканти. Виявилося, що потенціал невеликий, бо за три тижні вичерпався. Гурти виступають по другому колу. Якщо віддати їм увесь радіопростір, вони не заповнять його своїми піснями. Найкраще на Майдані — це революційна йолка. Вона не схожа на банальне жлобське дерево, а наче мистецька інсталяція. Люди після 11 грудня остаточно зрозуміли, що боятися не треба. Майдан — це територія, де немає страху, а значить, є розвиток ідей і творчості.
3 
1
Коментарі
2