59-річний режисер Михайло Іллєнко — директор фестивалю "Відкрита ніч". Брат київських режисерів Юрія та Вадима Іллєнків. Ми зустрілися в Будинку кіно перед початком "Відкритої ночі". Іллєнко був у світлій тенісці, сірій жилетці та джинсах. Рушаємо на другий поверх у Спілку кінематографістів. Сідаємо за невисокий журнальний столик.
— Я зняв десять фільмів, — розповідає режисер. — Але більшим досягненням вважаю кінофестиваль "Відкрита ніч".
З чого він починався?
— Дев"ять років тому київські художники позичили мені грошей на кінопроектор. Я провів першу "Відкриту ніч" на Андріївському узвозі. Просто неба до ранку без перерви показував українські фільми.
Іллєнко, помовчавши, додає:
— Із художниками ми розсварилися. Вони забороняли показувати на фестивалі студентські роботи. Я сам знайшов спонсорів. І став працювати окремо. А художники заснували фестиваль відеоарту. Він проіснував три роки.
Як ви прийшли в кіно?
— Ходив до братів на кіностудію імені Довженка. Вадим там знімав у 1961-му фільм "За двома зайцями", був уже відомим кінооператором. А Юра 1960-го зняв перший фільм "Прощайте, голуби!". Я бачив, як важко вони працюють. Але вирішив, що краще від братів розуміюся на кіно. Почав знімати на любительську камеру, а потім захопився всерйоз.
Іллєнко складає руки на грудях.
— Закінчив ВДІК. Шукав роботу. Якось директор "Укрнаукфільму" Борис Астахнович запропонував мені зняти рекламу жіночих капронок. Це було безглуздо, — махає рукою, — тоді панчохи ніде не продавали. Але реклама вийшла ефектна. На Володимирській гірці зняв красивих дівчат із гарними ногами.
На Володимирській гірці зняв красивих дівчат
У приймальню заходить дружина Михайла Іллєнка Світлана — невисока тендітна білявка, в минулому — балерина.
— Свєта, ти за дівчат не сердься, — каже їй Іллєнко, — слів із пісні не викинеш.
Світлана усміхається.
Першим фільмом Іллєнка стала документальна стрічка про гончарів.
— У 70-х гончарство прирівнювали до злочину, — розказує режисер. — У райкомах тоді вважали, що гончарі мають незаконні прибутки. І саджали їх до в"язниць. Тому гончарі за совєтів випалювали горщики вночі. До одного такого майстра приїхала комісія з Києва. Хотіли взяти вироби на виставку в Італію. А він заховав крам під ліжко й каже:
— У мене нічого нема. Хто вам набрехав?
Комісія повернулася через дві години із сином гончара, відомим зараз художником Петром Ганжею.
— Батьку, свої, — заспокоїв він. Гончар дістав з-під ліжка все, що ховав. Повіз в Італію і повернувся звідти із золотою медаллю.
Ви не заздрили братам, які були відоміші за вас?
— Ні. Хоча шанувальники мого брата Юри дивувалися: "У тебе ще й брат є?". У недоброзичливців завжди читалося в очах: "Брат Юрія Іллєнка — нещастя".
Дивилися останні українські фільми?
— Якщо не назвеш фільм блокбастером, то наче і не режисер, — жартує Іллєнко. — Перші українські блокбастери — це фільми Сергія Параджанова та Івана Миколайчука. А все молоде помаранчеве кіно — колекція помилок, які виправляються протягом трьох-чотирьох років навчання в інституті.
Таке гарне кіно, що я просльозився
Режисер додає, що його донька Іванна теж закінчила театральний.
Хто ваша донька за фахом?
— Балерина. Працює в чеському оперному театрі. Зіграла головну роль у фільмі "Перемога" режисера Віктора Полєсни за романом англійського письменника Джозефа Конрада. Це мелодрама про дівчину з Радянського Союзу. Вона приїжджає в Чехію і потрапляє в публічний дім. У дівчину закохується клієнт і викрадає її з борделю. Іванка прислала фільм поштою — на диску. Таке гарне кіно, що я аж просльозився... — розчулено каже.
На завершення зізнається:
— Маю дві пристрасті: кінематограф і яхти. Першу складну чотиримісну яхту подарував брат Юрій. Потім на гроші, які я збирав на "Жигулі", купив яхту "Карат". Цього року на ній ще не виходив. Цей кораблик стоїть у яхт-клубі на Харківському масиві у Києві. Якось ми з київським режисером Олександром Ігнатушею плавали на ньому по Дніпру, — пригадує Іллєнко. — Вночі випав туман. А зранку він став іще густішим. Ми попливли вздовж берега додому. Бачимо, на березі сидить рибалка. За годину дивимося — уже в іншому місці той самий рибалка. Ще й зиркає на нас здивовано. А коли туман розсіявся, виявилась, що ми з Ігнатушею плаваємо довкола острова.
29 червня 1947 року — народився в Москві у сім"ї інженера
1970 — закінчив ВДІК (режисерський факультет, майстерня Михайла Ромма)
1975 — одружився зі Світланою, купив яхту "Карат"
1976 — народилася донька Іванна
1993 — зняв фільм "Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди"
1997 — організував кінофестиваль "Відкрита ніч"
2000 — став деканом кінофакультету Київського національного університету театру, кіно і телебачення
3 
1
Коментарі