— Іра, ти вийди мусор виносити, а я покурить вийду, — каже чоловік в окулярах і спортивному костюмі. Жінка затягується сигаретою і раптово повертається в його бік.
— Бля, ти шо, не понімаєш, шо в мене муж з войни вернувся? Всьо! На балконі кури.
У київському театрі "Золоті ворота" новий сезон відкрили виставою "Відчуття за стіною" за п'єсою Ганни Яблонської "Сімейні сцени". У січні 2011 року одеський драматург загинула під час теракту в московському аеропорту Домодєдово. Їй було 29.
Головна героїня п'єси Яблонської — 30-річна домогосподарка, що крутить роман із сусідом. Він — учитель біології її сина. Через п'ять років відсутності повертається її чоловік. Воював найманцем у гарячих точках.
— Герої у цій виставі роблять війну самі для себе. Ніколи не думають, що вона може прийти до них зі сторони, — каже постановник "Відчуття за стіною" Станіслав Жирков, 28 років.
– 2012-го звернув увагу на цю драму, бо сам — з Одеси. Знайома ця тема, коли чоловік повертається з морського рейсу і виявляє, що дружина загуляла. Зараз у виставі з'явилися нові нотки. Ми всі живемо, наче є 150 років попереду. Думаємо, що завжди встигнемо сказати одне одному "вибач". А життя робить свої корективи. У будь-яку мить людини, перед якою слід було вибачитися, не стає.
Не намагалися притягнути п'єсу до того, що чоловік повернувся з АТО. Кожен сам собі може це додумати. Більше йшлося про бажання вибачити як шлях до спасіння. Герої врешті вибачили одне одному. Але довго цьому заважало оточення, сусіди за стіною. Родина не могла залишитися наодинці. Ми ж усі часто ліземо до інших з порадами. У сім'ї героїв, як тільки з'являється якась щирість, хтось обов'язково приходить на поріг.
Чоловік після війни не спить із дружиною. Знає, що та його зраджувала. Мовчить, щоб вона відчувала провину. Крутилася, як вуж на пательні. Але ж її теж можна зрозуміти. Як у Чехова, у цій п'єсі нема абсолютно поганих чи хороших героїв. Нікого не можна звинувачувати. Люди не розмовляють одне з одним через якісь неважливі обставини. Втрачають багато часу. Через це і стаються війни.
Наприкінці вистави сина героїв виганяють зі школи. Він побив однокласника за натяки про стосунки його матері з учителем. Він краде в батька пістолет, аби вбити однокласника. Батько вирішує допомогти сину.
— Коли хлопчик бачить, що від його дій можуть загинути люди, лякається. У його батька теж відбувається злам. Він заспокоюється. Родина возз'єднується. Бачимо щасливий кінець, який не завжди буває в реальному житті, — каже після вистави театрознавець Ганна Веселовська, 53 роки. 2012-го бачила першу версію цього спектаклю.
— Жорстока, відверта у тексті і прийомах подачі була вистава. На той час плоско подавалася проблема, хоч вона — глибока. Тепер вистава стала дорослішою. Тоді це здавалося вузькою темою колишніх афганців. Психічний злам людей на війні — часта тема в драматургії. Згадати хоча б американських вояків після В'єтнаму. Тепер історія України повернулася так, що з війни в нас може повернутися кожен.
3 
1
Коментарі