Із 44-річним київським художником Дмитром Крутоусом зустрічаємося під час фестивалю "Арт Київ-2007" у столичному Українському домі. Чоловік пропонує перекурити. Купуємо в буфеті каву й виходимо надвір. Сідаємо в білий "ланос" Дмитра.
— Цей фестиваль, — каже Дмитро російською, — цікавий не так продажами, як можливістю себе показати та на інших подивитись. Тут галеристи шукають нові морди. Мною зацікавилися дорослі галереї, зокрема "Да Вінчі". В Україні це найжирніший заклад. Репортерка з телеканалу "24" усе допитувалася, чому дітей пишу. Я й відповідаю: "Бо люблю їх". На дітях легше показувати дорослі емоції.
Євгенія Гапчинська також дітей малює...
— Женя добре вписується в будь-яку прихожу, і її гарно розкуповують. А в творчому плані це — "Ласковий май". А, скажімо, Шерік (Владислав Шерешевський. — "ГПУ") дозволяє собі видєлуватися. Захопився авангардизмом. Тому далеко не кожен його схаває.
Іван Марчук також змінив манеру письма. Ти теж перестав малювати казкові міста.
— Мене порадувало, що чувак (Іван Марчук. — "ГПУ") якось експериментує. Митець, що протягом життя працює в одній техніці, здох у день, коли досяг у ній досконалості. А потім він лише смердить. Художник, музикант цікавий лише тоді, коли по його роботі хороший психіатр може поставити діагноз.
А за твоїми картинами який можна діагноз поставити?
— Один діагноз на все життя свідчить про смерть пацієнта. Ти живеш доти, доки в тебе змінюється діагноз. Раніше я намагався догодити публіці, а тепер пишу, що мені в кайф. Коло шанувальників звузилося, але картини в майстерні не залежуються. Нині цікавлюся готикою. Вважають, що це щось моторошне, розраховане на маргіналів. А в мене готика м"яка, з гумором. Художник Сергій Поярков перед моєю "Червоною шапочкою" упав на коліна і закричав: "Аллах акбар!". Вона йому чомусь нагадала Юлію Володимирівну. Може, тому що в руках тримає сокиру середньовічного ката?
Прикурює від запальнички цигарку, затягується. Дістає з-за пазухи ланцюжок, на якому теліпається чималий кельтський хрест:
Коли церкви в Росії розписував, ледь попом не став
— Якщо забуду вдома, обов"язково в халепу попаду. То машину зачеплять, то даїшники зупинять.
Ховає хреста за пазуху і несподівано додає:
— Коли церкви в Росії розписував, ледь попом не став. Бабки за мною ходили, умовляли. У них був молодий малограмотний батюшка з трьома класами освіти. А я був радянським хіпі: закинув навчання в художньому інституті, катався "зайцем" на електричках, по всьому Союзу збирав по селах убиті ікони. А тоді відновлював їх. Якось за розписану церкву директор радгоспу привіз мені в квартиру кілька центнерів цукру.
Наприкінці 80-х Крутоус їде до Москви. Працює в напівпідпільних реставраційних майстернях. Окрім ікон, робить копії полотен відомих живописців. Їх потім продавали як оригінали. Про ті часи згадує неохоче:
— Бухав по-чорному. Літр на день — це так, для нормального функціонування організму. Пацан, а вже до підзаборного стану допився. У 28 — інсульт, відібрало весь лівий бік. Але навіть це не зупинило. Аби не знайомий з КДБ — була би хана. Він за фахом лікар-нарколог був. Теревенили ні про що, по пачці сигарет викурювали. Але він повитягував на поверхню мої проблеми, які пити змушували. І я зав"язав, навіть не тягне. Біля мольберта гантелі стоять, постійно качаюся. За життя змушують триматися рок-н-рол, тьолки й мотоцикли. Усе літо на "кавасакі" ганяв, а нещодавно пригнав із Дніпропетровська спортивний беушний мотоцикл "Хонда-600". Віддав за нього шість з половиною тисяч доларів.
1963, 3 липня — Дмитро Крутоус народився у Києві в родині диригента Олександра Крутоуса
1982 — пішов у армію
1986 — закінчив Брянське художнє училище в Росії; вступив до Ленінградського художнього інституту на факультет реставрації
1991 — переніс інсульт
1993 — вилікувався від алкогольної залежності
1993–1996 — працює реставратором у Кракові (Польща) та Ганновері (Німеччина)
1999 — познайомився з художницею Світланою Дудник; відтоді живе з нею в цивільному шлюбі
3 
1
Коментарі