— Торік і позаторік приїздили делегації з Китаю. Хочуть видати у себе "Кобзар". Мають подарувати примірник і заповіднику, — розповідає 52-річний Станіслав Суржко у селі Моринці Звенигородського району на Черкащині. Проводить екскурсії у музеї "Батьківщина Тараса Шевченка". 9–10 березня тут відзначили 203-й день народження Кобзаря.
Чиновники та губернатор Черкащини Юрій Ткаченко на камери садять алею дубів.
— Воля ніколи не давалася безкоштовно. На Донбасі поки що біжить лише наша кров. Вражої — немає. Влада не дає її пролити. Якби Шевченко був живий, мав би таку ж думку, — каже Володимир Маламуж, 45 років, ветеран АТО. Має вуса, як у Кобзаря. Одягнений у шкіряну дублянку та вишиванку. — Шевченко — загроза теперішній і майбутній владі. Вірші в нього такі, наче про сьогодення. Ходить немов поряд із нами. Тому повинні звертати на його слова увагу. Влада перекручує їх по-своєму. На відзначення 200-річчя тут забороняли читати "Розриту могилу". Казали, вірш закликає до революції.
У музеї проводять екскурсії у дні пам'яті безкоштовно. У звичайний день екскурсія коштує 30 грн для групи до 10 осіб. О 10:40 офіційна програма з урочистим концертом закінчується.
Місцевий скульптор 66-річний Віктор Зоркін оформляв кузню для музею, відбудував чумацьку хату в центрі села.
— Вшанування Шевченка мають бути простіші. Без офіціозу, — говорить Віктор Петрович. — Є багато пам'ятників по всьому світу, а на батьківщині — погруддя. У 1960-х везли в Моринці скульптуру на повний зріст, але поставили у Звенигородці. Там Тарас молодий, але образ — не Шевченковий. Наче тільки голову Леніна поміняли.
— Уперше почув Шевченка в студентські роки в Єревані. Нам читав його вірші викладач історії, — говорить художник Ашот Ґаікович, 64 роки. Кладе до погруддя червоні гвоздики. Щороку приїздить на батьківщину Тараса Шевченка. 28 років тому емігрував з Вірменії. Одружений з українкою. — У школі вчили, що за Кавказькими горами одразу починається Росія. І лише від того історика дізнався, що є Україна. Шевченко — пророк. Він ще 200 років тому писав, що відбуватиметься зараз. Якби його слова послухали раніше, то ми б жили краще, без москальських ідей.
У сусіднє село Шевченкове, де виріс Тарас, підвозить Тетяна Назарова. Працює в "Мобільній соціальній службі".
— Моринці хочуть з'єднати із Шевченковим. Але йде перетягування ковдри між селами, яке найголовніше — розповідає Тетяна дорогою. — Там він родився, а тут провів дитячі роки.
На в'їзді в село — металевий хрест. Поряд напис "Шевченкове", викладений металевими буквами на бетонних плитах. Раніше тут стояв бронзовий пам'ятник поетові. Малий Тарас тримав зошит. Спирався на палицю, а поруч — ягня. Скульптуру викрали у ніч на 27 березня 2015-го. Торік у Шевченковому вкрали також бронзові пам'ятник "Тарас малює" та барельєф у центрі села. Злодіїв не знайшли.
— Щоб виготовити саме ягня, потрібно кілька тисяч доларів. А відновлення всіх вкрадених знаків — це відчутні кошти, — розповідає генеральний директор заповідника "Батьківщина Тараса Шевченка" 48-річна Людмила Шевченко. — Поки що мова йде вже не про бронзу. Використовуватимемо граніт.
У центрі села живе родич Шевченка по братові Йосипу Микола Лисенко. Написав книгу "Коріння Шевченкового роду". Двічі перевидавалася. Має унікальні знімки нащадків Кобзаря.
— Складав дерево роду Шевченка близько 30 років, — розповідає 68-річний Микола Лисенко. Показує у вітальні прикріплений до штор плакат із генеалогічним деревом.
— Почав рід Андрій Товстик — писар Запорізької Січі. У дереві 1310 імен — це 10 поколінь. Цю тему не досліджував жоден музей. Було дуже тяжко все об'єднати. Нащадки Шевченка є в США, Канаді, Великій Британії, Франції, Німеччині, країнах Балтії, Росії, Японії та Австралії. Моя бабуся Марія Трохимівна ще школярем водила мене в музей, розповідала про прадіда Трохима. Відтоді мені було цікаво, що це за рід. Окрім Тараса Григоровича, багато було ще відомих художників, поетів, учителів, військових, послів, хліборобів.
Микола Лисенко працював інженером харчової промисловості. Живе з дружиною у Шевченковому. Має доньку і двох онуків.
6 
35413
Коментарі