Із 50-річним Олексієм Вертинським зустрічаємося перед виставою "Синій автомобіль" у гримерці "Молодого театру" у Києві. На акторові чорний капелюх із біло-червоною стрічкою. Хвалиться джинсовою жилеткою, яку вдягнув поверх гольфа з чорної сіточки. Через дірочки у гольфі видно густе волосся на животі та грудях.
— "Довгоносик" Віктор Андрієнко із Харкова привіз. Побачив на ринку і вирішив, що тільки я наважуся таке одягнути.
Вертинський знімався у фільмах "День народження Буржуя", "Схід—Захід", "Дух землі".
— Але я — театральний актор, — каже. — Школярем записався у драмгурток при сумському Палаці піонерів. Ставили п"єсу про громадянську війну "Хоробре серце". Грав червоноармійця, що рятує жінок із тюрми. Я був худий, миршавий — шинель висить, будьонівка набік сповзає... Кажу: "Товарищи женщины, вы свободны!". А глядачі аж заходяться від реготу. Режисер потім казала, що я виставу зіпсував...
Забували на сцені слова?
— Перед прем"єрою "Марії Стюарт" не було репетиції. Тоді на сцені встановлювали світло. А на прем"єрі я забув вірші. І придумував їх на ходу. Після вистави актор Станіслав Баклан, який грав лорда Лестера, пожартував: "Льоша, там Шиллер привіт передає. Просив бути ближче до тексту!".
Кажу: "Товарищи женщины, вы свободны!". А глядачі аж заходяться від реготу
Каже, що не любить грати у політичних виставах.
А політика хотіли б зіграти?
— Президента Білорусі Лукашенка, — усміхається. — У листопаді 2004-го "Молодий театр" ставив спектакль "Синій автомобіль" у Мінську. На автобусній екскурсії містом розговорився із жінкою-екскурсоводом про українську революцію. Вона мені на вухо прошепотіла: "У Білорусі такого ніколи не буде. Народ у нас забитий".
А президента Росії Путіна могли б зіграти?
— Путін — не мій психотип, — заперечує. — Зовні я схожий на Путіна, але мої думки далекі від усього поганого.
Ви зіграли у післяреволюційних фільмах "Помаранчеве небо", "Прорвемось" та "Оранжлав"...
— Це — дешеві проекти, — відмахується. У "Прорвемось" та "Оранжлав" на мої ролі пробувалося багато акторів. А з режисером "Помаранчевого неба" Сашею Кірієнком давно товаришую.
Кого граєте в "Оранжлав"?
— Хворого на СНІД. Він обіцяє переписати квартиру на закохану пару. Якщо хлопець і дівчина місяць проживуть у цій квартирі, не виходячи навіть у магазин. Фільму не бачив, — зізнається. — А на прем"єрі не буду, бо їду на зйомки до Чехії.
Розповідає, що сувеніри з назвами міст вішає на кухні — тарілки та "магніти".
Що робите у вільний час?
— Придумую одяг і прошу київську дизайнерку Вікторію Гресь його пошити. У мене є капроновий піджак, розшите бісером пальто, панамки з пайєтками. Гресь подобається, коли на показах я тиняюсь серед моделей.
Зізнається, що любить епатувати:
На прем"єрі забув вірші. І придумував їх на ходу
— Колись їхав у театр. Було холодно, поверх пальто одягнув штук п"ять різнокольорових шаликів. Проходив повз молодих людей біля метро, а вони здивовано протягнули: "О-о!". Мабуть, подумали: "От придурок!". А я люблю у сльоту в білому одязі йти по багнюці! Йду — і мені добре, що можу протистояти сірості. Ще мені подобається, коли рветься одяг. На дірку нашиваю пайєтки, латки та бісер.
Дружина, 39-річна Тетяна, також акторка?
— Вона художник. Познайомилися в ужгородському театрі. Таня там малювала декорації. Три роки жили в громадянському шлюбі. Таня завагітніла. Тоді її батьків викликали в управління культури. Мовляв, ми "не по-совєтськи" живемо. Зараз наша 16-річна дочка Ксенія вступила до Карпенка-Карого на акторське відділення. Але я проти! — каже емоційно. — Це важка робота. Хоча... Якщо не важко, значить, херова з неї акторка!
1956, 1 січня — народився у місті Суми, в сім"ї військових
1973 — Сумський театр імені Щепкіна
1976 — Московське училище циркового та естрадного мистецтва, відділення естради
1980 — у Новосибірському цирку працював конферансьє
1983 — повернувся до Сумського театру
1987 — артист Закарпатського музично-драматичного театру
1989 — одружився вчетверте, з Тетяною
1990 — народилася донька Ксенія
Із 1997 — актор Київського "Молодого театру"
2 
1
Коментарі