"37 — не 37-й. Гей, дівки, письмо, вино. Подивлюсь на себе — кльовий. Тільки пузо підвело", — написав собі вірш до 37-річчя київський письменник Анатолій Дністровий. День народження відзначив 30 липня.
Зараз працює над книжкою літературознавчих есеїв про жанр роману. Одночасно пише кілька своїх.
— Задумав роман про часи фашистської окупації Києва, — розказує у кав'ярні за столичним Житнім ринком. — Героїні двоє українських повій — україноцентрична Надійка Тягнибок та радяноцентрична Маша Азарова. Вони сперечаються, воюють між собою, але все одно лягають під німецьких офіцерів. Звісно, збіги прізвищ абсолютно випадкові. Герой іншого задуманого роману веде подвійне життя. Він — держслужбовець вищого ешелону й одночасно фанат театру. Пише п'єси, розривається між кар'єрою і власним "я". Обирає театр, але люди не сприймають його як митця. Однією дупою на двох табуретках не всидиш.
Дністровий мріє написати романи про всі міста, в яких жив.
— Роман "Пацики" — про Тернопіль. Про Ніжин — роман "Кадет на восьмому поверсі". Його у видавництві назвали "Патетичний блуд". "Дрозофіла над томом Канта" — про Київ. Залишилося написати про Бережани, але не про сучасні, а ХХ століття. Провів там своє дитинство. Хорошому автору по вуха треба сидіти в задуманому. Щодня сідаю за романи на годинку-другу ввечері, а в суботу-неділю люблю працювати зранку. Пишу за комп'ютером. Єдиний його недолік у тому, що деякі тексти губляться. Коли йду на Дніпро рибалити, надиктовую ідеї на диктофон. Усі на мене, як на психа, дивляться.
1 
1
Коментарі