— Це щось середнє між геніальністю та шизофренією, — каже про збірку "Химеросховище" вінничанка 46-річна Валентина Сторожук. 11 травня книжку презентували у Вінниці. — Але не дивно. Бо не кожен божевільний може бути письменником, зате кожен письменник може бути божевільним.
За збірку новел "Химеросховище" 26-річна вінницька письменниця Валентина Гальянова у квітні отримала премію ім. Олеся Гончара. Журі очолював поет Іван Драч. Премія передбачає нагороду 150 євро. Це перший прозовий твір Гальянової. Досі писала вірші.
— Моє — це поезії та новели. Втомлююся писати багато тексту. Подобається порівнювати творчість із боксом. Роман — перемога по очках, а новела — перемога нокаутом, — розповідає Валентина Гальянова.
Кожне із 16 коротких фантастичних оповідань письменниця назвала химерою. У "Букіністичній химері" стара книжка розмірковує, чому її читають менше за сусідку у блискучій обкладинці. Каже, "може, тому, що я дуже правильна". В іншій новелі другокласниця згадує "Лісову пісню" Лесі Українки: "Той, хто греблі рве, Той, хто у скалі сидить — хіба це страшно? От Той, хто у шафі та під ліжком сидять — оце потвори".
У фіналі химери виявляються нотатками людини в глибокій депресії.
— Вирішила так закінчити книжку, щоб читачі не асоціювали всі ці роздуми зі мною. Щоб не подумали, що я неадекватна. А так вийшло хитро — постскриптум змушує зрозуміти деякі деталі по-новому, — продовжує письменниця.
— Чи не боїтеся, що ваші химери матеріалізуються? — питає читачка Тетяна Орлова.
— Боюся. Зі словом треба бути обережною. — говорить Валентина Гальянова.— Через два дні, як я написала "Транспортну химеру", вона практично втілилася на моїх очах. Я їхала трамваєм і побачила, як інший трамвай потрапив у аварію.
Новели писала близько року переважно ввечері та вночі. У сонному стані в мене гарне натхнення. На свіжу голову тільки редагую.
Окремою книжкою "Химеросховище" ще не вийшло. Новели надрукували торік в 21-му томі альманаху "Нова фантастична проза" накладом 250 примірників.
1 
1
Коментарі