Майже 1,7 млн українців живуть і працюють у Польщі. 35-річний Степан Рудик створив фотопроект "Невидимі" про наших співвітчизників у Великопольському воєводстві. Планує зібрати 50 історій. Сам фотограф народився в Ізмаїлі на Одещині. У Польщу переїхав чотири роки тому.
Проект називається "Невидимі". Чи справді при такій кількості мігрантів українці залишаються в Польщі непомітними?
— На фоні інших міграційних рухів у Європі — так. Етнічі українці не надто відрізняються від поляків. Мають той самий колір шкіри, подібні риси обличчя, швидко розчиняються у вуличному натовпі. Незважаючи на кількість, залишаються невидимими для поляків, і тому невідомими. Це при тому, що коли приїжджаєш до Варшави, здається, лише в цьому місті півтора мільйона земляків. Улітку, напевно, в кожного польського фермера врожай збирають українці. Але ніхто не знає точно скільки їх, і чи вони перебувають тут легально.
Що турбувало вас більше: відсутність статистики і розуміння масштабів явища чи те, що поляки не знають хто вони — ці українці?
— Масова міграція почалася два з половиною роки тому. Спочатку було незрозуміло — це тимчасове явище чи ні. Для студентів приїхати на навчання сюди — це приваблива перспектива. Для низькокваліфікованих робітників лише можливість заробити й повернутися додому. Зі встановленням безвізового режиму стало зрозуміло, що українці тут залишатимуться. Почали інтегруватися, вивчати мову, віддавати дітей до польських шкіл.
Як поляки поставилися до зміни ситуації? Адже тепер українці — це не тільки дешева робоча сила, а ще й конкуренція за робочі місця.
— Це цікавий досвід для поляків. Із падінням залізної завіси на цій території ніколи не з'являлися чужинці в таких кількостях. Польща не була економічно приваблива. Не можу сказати, що поляки супертолерантні, бо напевно це не так. Але зважаючи на масштаб еміграції, нація все-таки досить спокійно ставиться до українців. Власники бізнесу, фірм, господарств, магазинів прекрасно розуміють, що їм не обійтися без них. По-перше, велика кількість працездатного населення виїхала на Захід. По-друге, ситуацію на ринку праці погіршили державні дотації для сімей, що мають мінімум двох дітей. Молоді жінки залишаються вдома, бо їм вигідніше не працювати. То ж потреба в робочій силі все більша.
Ваш проект розрахований на польського глядача — показати йому "невидимих", чи хотіли вийти на більшу аудиторію?
— Працював у Познані та Великопольському воєводстві, а більшість жителів цього регіону ніколи не були в Україні й в принципі за східним кордоном. Метою було не просто показати українців. Передовсім спростувати міф, що приїздять лише прибиральниці й будівельники. Безумовно таких мігрантів, мабуть, більше половини. Але балетмейстер, скрипаль або диригент також може бути українцем.
До кожної фотографії ми приготували коротку історію героя: ім'я, прізвище, освіта, посада в Україні й тут. Важливо було донести інформацію, що людина, яка працює фізично, це не обов'язково низькокваліфікований робітник. Щоб поляки не ставилися до українців зверхньо.
Багато героїв мають хороші дипломи, але не знайшли в Польщі роботи за фахом. У торговому центрі якось підійшов до жінки, яка мила підлогу. Я знав, що вона українка, й запитав, чи можу сфотографувати її для проекту. Вона відмовила: "Вдома я була економістом, а тут бачиш, що роблю?"
Чи трапилися вам герої, яким міграція в Польщу допомогла реалізуватися?
— Одна наша героїня в Україні займалася ремонтами. Тут за рік із продавщиці в кондитерському магазині виросла до співвласниці цукерні. Тепер сама дає роботу полякам. Решта — це молодь, яка залишилася після закінчення навчання. Наприклад, один філолог відкрив перукарню в центрі міста. А для диригента з Харкова Познань стала домом і творчою базою.
А що для вас означає цікава історія?
— Коли починав працювати над проектом, не було конкретного розуміння, як показати героїв. Розумів, що однією фотографією не зможу передати історію. Тому треба шукати цікаві інтер'єри, простори, які говорили б за людину. Допомагали представити її, розкрити.
У познанській філармонії Остап Манько єдиний зі 100 працівників — українець. Я хотів зняти його на робочому місці під час концерту чи репетиції. Але головний диригент сказав, що я заважатиму іншим музикантам. То ж я прийшов після виступу. І, коли всі музиканти пішли, я попросив Остапа зайняти своє місце в оркестрі. На фото він самотньо сидить серед порожніх стільців.
Найпопулярнішим у польській пресі стало фото дівчині з птахом. Хто вона?
— Мені розповіли про українку Олену. У її хлопця-поляка є ферма з фазанами. Майже 20 тисяч птахів. Вона доктор філологічних наук, викладає українську для поляків, а польську для українців. На вихідні приїздить допомагати коханому.
Вона була перша героїня. Їздив знімати її на роботі в мовній школі, у книгарні й на склозаводі, але там не було нічого цікавого. Ну викладач біля дошки щось пише, пояснює. Така статична нудна фотографія. Придумав зняти її з фазанами, коли падає сніг. Такі кольорові птахи на білому тлі — це красиво. Сама ферма розташована за 60 кілометрів від Познані. Приїхали туди, а там ні сніжинки. В Оленки надзвичайний контакт із птахами. Вона на ранньому етапі за кольором і формою сітківки ока може визначити їх стать. Хотів показати цю любов до птахів.
Ваша виставка майже місяць висіла в центрі Познані. Як реагували глядачі?
— Сидів у кафе і спостерігав за перехожими. Люди затримувалися, уважно розглядали фото і читали історії. Оленка користувалася особливою популярністю у хлопців. Вони одразу знаходили її профіль у "Фейсбуку" і додавали.
У Польщі відчуваєте різницю наших культур?
— Що довше я тут, то більше. У менталітеті, релігії. Ці різниці особливо добре видно в побуті. Наприклад, поляків дивує, коли їм бульйон із хлібом. У нас прийнято знімати черевики в коридорі, а поляки ходять по дому взуті. Але це — дрібниці. От я недавно вкотре був на польському весіллі, й це найнудніше явище, яке коли-небудь бачив. Гості прийшли поїсти, випити й потанцювати. І більше нічого там не відбувалося.
6 шоколадних фабрик діє в Познані та околицях. На всіх працюють українці. Степан Рудик написав до керівництва кожної. Всі відмовили у зйомках, пояснюючи це секретами виробництва.
3 
1
Коментарі