Четвер, 12 листопада 2020 00:40

Навіть найрідніші можуть виявитися монстрами

Автор: FACEBOOK.COM/@UKRAINIANTHEATER
  Людмила Бондарчук (ліворуч) у п’єсі ”Дядя Міша проходить повз” зіграла старшокласницю, яка мріє стати стюардесою. Боїться стати схожою на матір. Її роль виконала Анна Александрович. П’єсу читали на Фестивалі сучасної української драми в Київському театрі оперети
Людмила Бондарчук (ліворуч) у п’єсі ”Дядя Міша проходить повз” зіграла старшокласницю, яка мріє стати стюардесою. Боїться стати схожою на матір. Її роль виконала Анна Александрович. П’єсу читали на Фестивалі сучасної української драми в Київському театрі оперети

Чоловік років 40 у ­халаті ­цілує коліна 16-річної дів­чини, яка стоїть на столі. Вона б'є залицяльника ногою в око, замахується пляшкою.

— Стій, ти знаєш скільки цей коньяк коштує?! — кричить той.

На сцені під дахом Київського театру оперети читають п'єсу "Дядя Міша проходить повз". Бере участь у Фестивалі сучасної української драми.

Початок 1990-х. Старшокласниця Ліда мріє стати стюардесою. Їй треба добре знати англійську. Але помирає дядько-пілот, який обіцяв допомогти зі вступом в інститут іноземних мов.

Дівчина займається з викладачем Ігорем Михайловичем. Він обіцяє дати відповіді на екзаменаційні білети. Натомість водить по ресторанах, за сюжетом.

П'єса завершується сценою вдома у професора. Він змушує Ліду сісти собі на коліна. Каже одягнути еротичний костюм стюардеси з блискучою краваткою й пілоткою. Дівчина співає "Дельтаплан" Валерія Леонтьєва.

— Пісня важка для виконання. Актриса захлинатиметься. Це додасть жалюгідності, — каже на обговоренні після читання авторка п'єси Людмила Тимошенко, 42 роки, — Хочу, щоб Ліду стало шкода. Це насмішка над її мрією. Такою типовою для совка — стати стюардесою. Це ж чи не єдина професія, що дозволяла виїхати за кордон. Доки писала, занурилася в це радянське жахіття. З одного боку, приємно згадувати. Це ж моя молодість. Перший поцілунок. А потім у пам'яті виринула іржава вода у ванній, вечори без електрики. Не хотіла б повернутися в ті роки.

Мене запросили на репетицію, щоб пояснила студентам-акторам реалії тих часів. Вони питали: "А чому Ліда не поїхала на похорон дядька?" Зараз це питання очевидне. А тоді воно навіть не стояло. Не брали дітей на похорони. Не було грошей і квитків.

— А мене тітка брала на всі похорони, бо можна було поїсти. Вдома навіть макаронів і гречки не мали. Коли діставали сметану, то це свято було, — додає режисер читки Ігор Матіїв.

Зала сміється. Хтось із глядачів протягує: "Ну от, почалася ностальгія. Остановітєсь".

Інший називає головну героїню "наївною дурочкою".

— Не забувайте про вплив совка, — каже організатор фестивалю драматург Павло Ар'є, 45 років. — Ми росли у світі вигаданого благородства. Ідеалізували вчителів, взагалі дорослих. Нібито вони не здатні скоїти таке. Та навіть найрідніші можуть виявитися монстрами. Професор ще й розуміє, що йому нічого не буде. Не покарають за зґвалтування. П'єса — про правду життя. Це ж такий біль — попрощатися з ілюзіями в юності.

Усього на Фестивалі сучасної української драми прочитали дев'ять п'єс.

Сучасні автори не цікаві театрам

— Ми поставили 30 спектаклів за творами ще живих українських драматургів, — розповідає директорка столичного "Дикого театру" Ярослава Кравченко, 33 роки.

— Але коли працювала в київському Молодому театрі, здувала порох із рукописів. Сучасні драматурги нікому не цікаві. Надсилала художнім керівникам тексти п'єс. Вони мені передзвонювали й хамили. Казали, що все розписано на найближчі п'ять років. Не хочуть ризикувати. Сидять усе життя на посаді, а раптом мер звільнить за одну виставу. Ця проблема досі існує. У регіо­нальних театрів — комплекс меншовартості. Доки п'єсу не поставлять у столиці, не візьмуть. Копіюють репертуар театрів зі статусом національних.

Цим користуються нечесні драматурги, наприклад, одесит Олександр Мардань. Платив гроші за постановки. Хвалився, що в сусідньому місті його п'єси вже зібрали касу. Йому не було шансів відмовити. Навіть Дмитро Богомазов ставив його в столичному театрі Франка. Тепер у школах викладатимуть, що ціле десятиліття Мардань був найуспішнішим драматургом? Гроші колись закінчаться, а репутацію він зіпсував назавжди.

Зі мною краще не розмовляти про державні театри, бо дуже злюся. Я плачу податки, які йдуть їм, а не в Дикий театр. Маю нормально так попахати, щоб поставити п'єсу Наталки Ворожбит чи Максима Курочкіна. А ще заплатити акторам, орендувати приміщення. У держтеатрів це все є, а вони не користуються.

Зараз ви читаєте новину «Навіть найрідніші можуть виявитися монстрами». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 903
Голосування Фінальна частина футбольного Євро - головна спортивна подія 2021 року. Як виступить на турнірі збірна України?
  • 1) не вийде з групи
  • 2) дійде до 1/8 фіналу
  • 3) дійде до 1/4 фіналу
  • 4) дійде до 1/2 фіналу
  • 5) дійде до фіналу
  • 6) стане чемпіоном
Переглянути