21 червня у столичному Інституті проблем сучасного мистецтва відкрили виставку молодих художників "Колективні сновидіння". Свої роботи показали 25 митців.
— У нас тепер у "райцентрі" буде ноутбук, — розмахує комп'ютером 24-річний Гамлет Зіньковський із Харкова. — Смішно, що дали людині, яка навіть не вміє ним користуватися.
Його та Романа Мініна відзначили за спільний проект "Стіни забутих предків". Їм дали один ноутбук на двох і грамоту. Для інсталяції художники використали підсобне приміщення кіноархіву. На стінах намалювали портрети чоловіків без очей. По підлозі розкидали розмотану кіноплівку.
— Цей проект про предків, які у нас є, але про яких ми не знаємо. От я чув про свого прапрадіда. Він був ковалем. На його честь ношу кільце. Його на моє замовлення зробили з радянської срібної монетки 1925 року. Там викарбуваний коваль із молотом у руках. Тобто я пам'ятаю своє коріння. Але, хто були мої прапращури, поняття не маю. Вони — неживі люди, яких давно немає, тому намалював їх без очей, — розповідає Зіньковський. — Плівка символізує те, що стерлося і переплуталося. Наше минуле немає ні початку, ні кінця. Його неможливо зібрати докупи. Вся ця плівка прямо тут валялася. Бо це територія кіноархіву, що межує з Інститутом проблем сучасного мистецтва. Ми діставали плівку з-під шаф і розмотували. Тут був справжній смітник. Нам навіть довелося ховати дохлу собаку, яка смерділа. Наступного дня я закопав ще якусь пташку, а Рома — щура.
— Дивися, тут кадри якогось комуністичного свята — площа із трибуною та партійними діячами. Може, першотравень, — каже дівчина років 20, розглядаючи на світлі плівку. Її подруга сміється. — А на інших нічого не видно.
Коментарі