Пластилінову чоловічу голову з вусами бере до рук 52-річна режисер Оксана Кампус. О дев'ятій ранку вона починає роботу в кімнаті київської анімаційної студії "Новаторфільм". Голова належить головному героєві мультсеріалу "Моя країна — Україна" Лірнику Сашку. На захаращеному папером та олівцями столі тулуб персонажа у пластиліновій вишиванці. Однієї ноги немає.
— Перед початком зйомок треба поправити Сашка. Аніматор не може сьогодні прийти, мушу сама це робити, — каже режисерка. Увігнутою металевою лопаткою вирівнює обличчя фігурки. Знизу пластилінової голови стирчить зубочистка.
Над проектом "Моя країна — Україна" працюють чотири роки. Відзняли 20 серій. Залишилися шість. Кожна триває 3 хв. На серіал пішло 1,5 т пластиліну. Мультфільми розповідають про українські міста й села, якими подорожують головні герої — Лірник Сашко та Кіт.
— У нас дуже щільний графік. Працюємо у дві зміни, бо тут мало місця, — розповідає керівник проекту, режисер Степан Коваль, 47 років. Іде коридором, де на дошці висять аркуші з розкадруванням серії про Донецьк. Її присвятили футболу.
— Кожен має у собі поєднувати аніматора, декоратора і режисера. Я ніколи не чекаю, доки декоратор щось зліпить, — беру і сам роблю. Інакше гаятимемо час. А це оренда студії й термін, у який маємо здати кіно державі. Вона фінансує проект. У середньому за день можна зробити 4 секунди анімації. Але часто доводиться перезнімати.
За нормами державного фінансування, секунда анімації в середньому коштує 50 євро.
— Проект на етапі закінчення, — продовжує Коваль. — Цікавий тим, що неполітизований. Має тонкий патріотичний нахил. Але без перебільшення типу "Ми найвеличніша нація у світі". Розповідаємо про довколишні речі, які ми не помічаємо. Наприклад, не кожен знає, що під Знам'янкою на Кіровоградщині є заповідник Чорний ліс. До нього веде Чорний шлях. У лісі живуть чорні яструби. У Чорному озері плаває єдина риба — чорний карась, і він сліпий. Озеро не має дна. Справді, вчені досі не можуть визначити глибину озера Берестувате.
Режисер заходить до студії із затемнюваними ширмами, вмикає світло. На великому столі готова до зйомок сцена з мультфільму. Рудий кіт стоїть у річці, черпає воду червоною в горошок чашкою. З-за паперових дерев пробивається світло прожектора — вранішнє сонце. Річка відблискує — барвисті шматки пластиліну вкриті спеціальним лаком.
Сценарії до перших семи серій написав київський казкар 49-річний Лірник Сашко. На його честь назвали головного героя. Справжнє ім'я — Олександр Власюк. 25 років він вигадує казки й виступає з ними.
— Сашко покинув проект, — говорить Степан Коваль. — У нього немає на це часу, і йому важко. Тільки на сценарій до одної серії може піти до року. Деякі факти доводиться шукати за допомогою вчених. Звернулися до інституту дослідження епохи Ярослава Мудрого при Софії Київській. Запитали про чашу Ярослава. Вони нічого не знали. Кажуть, її подарувала Володимирові княгиня Ольга. Той передав посудину Ярославу Мудрому. Князь віддав її дочці Анні, яка їхала до Франції виходити заміж за Генріха І. По дорозі на обоз напали печеніги. Пограбували, і так чаша зникла. Її знайшли у 1930-х у Харкові і передали до музею. Під час війни посудина знову пропала. 1970-х її виявили у швейцарському банку як золото нацистів. Чашу купив Лувр. Списувалися з ними. Відповіли, що її у них немає. Кожна серія — це отака знахідка. Тем для проекту безліч. Якщо держава підтримає, продовжимо серіал.
3 
1
Коментарі