У Києві закінчилися зйомки багатосерійного серіалу "Прісяжний повєрєнний". Головного героя — Дмитра Орлова — в ньому зіграв московський актор... Дмитро Орлов, 35 років.
Знімають сцену на Андріївському узвозі. Згодом, за сюжетом, це місце перетвориться на "Москву". Доки міняють декорації, Дмитро читає книжку "Перетворення в любов. Шляхи небесні". Ми сідаємо на пластикові стільці й зігріваємося чаєм із одноразових стаканчиків.
Свою першу роль пам"ятаєте?
— Я грав Геккельбері Фінна в спектаклі "Пригоди Тома Сойєра". Мама каже, що я був чудовий. У 9-му класі вперше відчув славу. Пам"ятаю, вийшов із метро на Пушкінській і побачив ве-е-личезну чергу: люди стояли до театральних кас нашого Театру-студії на Красной Прєснє. Квитки купували на півроку наперед. Біля кас чергувала кінна міліція.
Така феноменальна була вистава?
— Спектакль називався "Прощавай, яр!". Соціальна п"єса про собачок, які живуть у яру. Мені дісталася роль кульгавого цуцика, закоханого в німу собачку. Наприкінці мене вбивали, — каже трагічно. — Вам смішно, а мої однокласниці ридали.
Хто порадив вступати до театрального?
— Я спочатку знав, що не буду артистом ніколи. Але потім вступив до МХАТу. Потрапив на курс до Лева Дурова, якого ніжно люблю. Але як від педагога від нього не міг нічого взяти, тому перевівся до ВГІКу. Російське кіно було в комі, і я взявся до підприємництва...
Мені дісталася роль кульгавого цуцика, закоханого в німу собачку
Він кутається в червоно-бурий плед, бо зшитий за "дореволюційними" мірками костюм не відповідає сезону.
— Та одного ранку, о 7-й, мені подзвонили й запросили знятися у фільмі "Брат-2", — веде далі.
Ви дружили з Сергієм Бодровим?
— Друзями ми не були, — заперечує спокійно. — Просто зустрічалися, випивали і складали плани. У його наступному фільмі я мав грати головну роль. Я ще нікому про це не розповідав. Якщо вдасться, спробую втілити його проект сам...
Підходить продюсер — огрядний чоловік з довгою, як у священика, бородою. Поштиво питається:
— Коли підемо обідати?
Дмитро спокійно каже, що пізніше.
Ви не конфліктна людина?
— У мені 1,90 метра зросту і більше ста кіло ваги. Хіба я можу дратуватися? — відповідає.
Дружина у вас — теж актриса?
— Так, Ірина Пегова, — каже не без гордості. — Восени, знімаючись у Києві, я злітав на день у місто Віце, це неподалік Мурома, аби взяти законний шлюб. Ірина вже була вагітна. 6 вересня виїхав з Києва, а 8-го повернувся. Зараз у нас росте донька. За жіночу роль у фільмі "Прогулянка" Ірина має "Золотого орла", а за роль у спектаклі "Дядя Ваня" в театрі Табакова — "Золоту маску".
Сумувала, мабуть, доки ви тут знімалися?
— Під Муромом — свіже повітря, — заперечує він. — З нею була мама. У Києві я зрання ішов на зйомки: їй що — було сидіти самій у найманій квартирі?
Хтось із помічників режисера попереджає, що незабаром треба йти на майданчик. Та він не поспішає.
У театрі теж граєте? — питаю.
— У дитинстві я награвся, вже не тягне, — стенає плечима. — Мені здається, що в основі виходу актора на сцену лежить ексгібіціонізм. Коли дорослі дядьки починають викаблучуватися, я почуваюся ніяково.
Що думаєте про Київ?
— Людина з Москви тут моментально заспокоюється. Ваші пробки на дорогах у нас — не пробки. Те, що у вас — швидко, у нас — повільно. В Україні за одну монетку можна щось купити. Я п"ять днів складав дрібняки, потім полічив — вийшла пристойна сума! — дивується. — Москва давно втратила свою атмосферу. А Київ залишається слов"янською столицею, як і колись.
2 
1
Коментарі