У видавництві "Грані-Т" вийшли дві книжки мистецтвознавця Олени Лагутенко — "Українська графіка першої третини ХХ століття" та "Graphein Графіки. Нариси з історії української графіки ХХ століття".
Книжки з мистецтва зазвичай мало доступні ширшій публіці. Не лише через дорожнечу, а й через їхню специфіку. Якщо романи пишуть мовою, зрозумілою всім, то мова мистецтва іноді — як іноземна. А графіку взагалі вважають справою аристократів. Тож нам лишається споглядати малюнки на обгортках для мила чи фантиках від цукерок.
Тому-то ширшого читача можуть зацікавити лиш окремі серйозні книжки про мистецтво. Такі й роблять у видавництві "Грані-Т". Приміром, минулого літа ("ГПУ" писала про це) тут видали альбом таємничого українського скульптора Пінзеля й одночасно — два детективні романи про нього. Тобто нам допомагають збагнути "незрозумілого" Пінзеля звичним для нас способом.
В Олени Лагутенко випадок складніший. Але тут також є свій детектив.
Першою вийшла "Українська графіка…" — енциклопедично щільний текст, десятки імен, понад 200 чорно-білих репродукцій. Це майже незнайоме нам потужне мистецтво, яким можна пишатися перед цілим світом. Такого, здається, ще не було в нашому сучасному мистецтвознавстві. Але здається також, що ніхто цю книжку й не читатиме, окрім самих мистецтвознавців та небагатьох аматорів.
Ніхто цю книжку й не читатиме, окрім самих мистецтвознавців
Та ось услід за першою вийшла друга книга — "Graphein…" У книгарнях ціна видання не захмарна, та й не мала — майже 200 грн. Її кортить придбати, бо вона гарна. На 165 сторінках — майже 500 кольорових ілюстрацій, набір рідкісний. Та й текст, як завжди в Лагутенко, щільний. Скажімо, розділ про екслібриси почато з того, що про це думали давні шумери та єгиптяни, а вже потім автор переходить до українського екслібриса.
Детектив починається, коли ви спробуєте порівняти обидві книжки. Спершу вам здається, що друга — тільки розширений (і кольоровий) варіант першої. Потім бачите, що це не так — "Українська графіка…" увійшла до "Graphein…" лиш як один із чотирьох розділів. Але як це могло бути? Адже перша за обсягом більша. При цьому ілюстрацій у другій якимось чином — удвічі більше, ніж в "Українській графіці…". Затим ви робите ще зусилля і починаєте розуміти, що з першої книжки дивним чином виросли й три інші розділи "Graphein…", але це не один і той самий текст. Захоплені такими головоломками, ви раптом відчуєте, що обидві книжки вже звучать для вас ніби "дуетом", доповнюючи одна одну. Ви отримуєте насолоду від власної детективної проникливості. І, непомітно для себе, переходите до знайомства з мистецтвом, і його мова вже не здається вам іноземною.
3 
1
Коментарі
1