Кожна львівська пані могла зробити три торти

 

— А кава має бути заварна, боронь Боже, — розчинна. І щоб не люра — де багато води, — львів'янка Іванна Дронюк, 50 років, закутується у бузковий шарф на подвір'ї столичного Мистецького Арсеналу. Представляє Інститут комп'ютерних наук Львівського університету на Днях Львова у Києві. 19-22 вересня у столиці звели "Площу Ринок" та частували львівськими стравами. Зупиняємося біля реклами з Чорною кам'яницею.

— Атмосферу тут передали. Ці банери подібні до наших кам'яниць, — продовжує Іванна Мирославівна. Неподалік на 6-метрову "Ратушу" підіймається сурмач. — Зараз старі будинки переплановують зсередини, бо там неможливо жити. Не було туалетів у квартирах, тільки один на поверх. У головному корпусі "Політехніки" замінили всі австрійські вікна. Тепер там улітку гаряче, а колись було прохолодно. Але не все має бути старим.

Підходимо до ятки з книжками. Іванна Дронюк гортає синю книжку "Ґвара". Це абетка міської говірки львів'ян.

— Львів — це ще специфічна мова. Колись перший поверх у тамтешніх будинках називали партером. Слова "мешти" і "штрудель" прийшли до нас з австро-угорською культурою. Ще відрізнила би мову львівських пані та простого люду. Випердок, що значить вилупок, пані точно не вимовляли. А чому тут написано "братрура"? Моя бабця говорила "блятрура" — це духовка. Вона була вишукана пані, вчителька, то сороміцьких слів не казала. Досі вживаємо багато слів з періодів польської та австрійської окупації. Кажу "елєґанцько", підем на "шпацер", тобто прогулянку.

Запитую, чи багато у Львові російської мови.

— До Незалежності працювали 40 російських шкіл, зараз — дві. Діти з російськомовних сімей удома говорять по-російськи, у школі — чудовою українською. На Різдво в центрі чула суцільну російську — туристів тьма. Але через них рівень усіх львівських театрів стрімко зріс за останні кілька років. Було в мене в гостях панство з Польщі, які дуже люблять театр. У Львові ходили на постановку балету "Лебедине озеро". Кажуть, наше навіть краще за московське.

Мешкаю близько центру, на вулиці Коновальця. Там є симпатичний заміський палац Потоцького, де зараз спортивний диспансер. У нього є гарна брама й кований герб. Кілька років тому моя вулиця була дуже гарна — з бруківкою і страшенними ямами. Машини по ній не їздили, можна було просто гуляти. Але поряд живе наш пан мер. У нього надто закомерціалізований, капіталістичний підхід до міста. Та, мабуть, такий період зараз треба. Принаймні, він щось робить— а добре чи зле, то час покаже. До Євро вулицю відремонтували. Злі язики кажуть, що мер хотів додому гарно їздити. Вона стала рівна, зато тепер тьма машин. Дитину страшно пустити. Ями теж мали перевагу.

Підходимо до ятки з львівською випічкою. Пахне корицею і яблуками.

— Пробувала тут сирник, у Львові такий 22 гривні. Тут на 5 гривень дорожче, бо сказали, що він роблений із київських продуктів. Маю книжку "Солодке печиво Дарії Цвєк", де зібрали старовинні рецепти. Кожна львівська пані могла зробити три торти: п'яна вишня, кавовий, горіховий. Останній пекли без муки, а на перемелених горіхах.

Починається дощ, ховаємося за банером.

— О, це справжня львівська атмосфера, — усміхається Іванна Мирославівна. — Львів'яни в таких умовах виживають за рахунок гумору. Тому ставимося до життя оптимістично.

×