Минулої п'ятниці у столичній галереї "Березнитські Ґеллері енд Партнер" на Андріївському узвозі відкрилася виставка київського художника Владислава Мамсікова, 70 років. Митець сидить за столом, підписує настінні календарі зі своїми картинами. До нього стоїть черга.
— Як вас звуть? — він запитує чоловіка.
— Мілан, я — серб.
Мамсіков пише на календарі: "Мілан, дорогой". Той дає йому візитку і запрошує до свого клубу.
— Сигарний клуб — це круто. Але я кинув палити, — сміється митець.
У двох залах щільно розвісили 92 роботи.
— Ще два дні назад дописував роботу. Використав акрилові фарби, бо не встигала висохнути. Проект називається "Душова кабіна". Є робота із такою назвою. На ній зобразив мою дружину, яка миється в нас удома в Ірпені.
— Мамсіков — це класик. Його роботи є у 15 музеях України, Росії, Німеччини. У 1950-ті всі стомилися від академічного живопису і радянської тематики. Він один із перших відійшов від академізму. Мало художників можуть створити такі сонячні бліки і відчуття повітряності, — говорить столична галеристка Людмила Березницька.
Мистецтвознавець 48-річний Олег Сидор-Гібелінда роздивляється полотно "Портрет Андрія Костіна" 1972-го.
— Портрет типового інтелігента. Головне — ексцентрична поза і як елегантно людина тримає цигарку в руках. За спиною репродукція картини Боттічеллі "Венера і Марс". Це прихований опозиційний соцреалізм, який робить акцент на предметах культури, а не на суспільстві.
2 
1
Коментарі