150 тис. грн отримали разом переможці 12-го літературного конкурсу "Коронація слова". 31 травня у київському виставковому центрі "Акко Інтернешнл" пройшла церемонія нагородження.
— Ти подивися на неї, — каже літня жінка біля входу до приміщення центру. На червону доріжку ступає дівчина у напівпрозорій чорній сукні. Має обвислий живіт, крізь тканину видно спину і спідню білизну. — Хоча після тої випускниці з Павлограда нічо не дивує.
Більшість гостей доріжку обходять. Всередині розставили із сотню круглих пластикових столів. Пригощають пивом і сидром, цукерками та чіпсами.
У кепці і футболці із зображенням героїв мультсеріалу "Сімпсони" між столами походжає письменник Андрій Кокотюха, 41 рік. Його рукописи 10 разів отримували відзнаки конкурсу.
— Ти тут як хазяїн ходиш, — сміється публіцист 41-річний Сергій Руденко. Вітаються за руку, Кокотюха сідає поруч.
— Спецвідзнаку "Найкращий історико-патріотичний твір" за роман "Червоний" отримує не галичанин, — виголошують зі сцени. На 2 хв. западає пауза. На сцену повільно виходить Кокотюха.
— О, а казав, що не подавався, — Руденко й аплодує.
— Я справді не галичанин, але написав книжку про Галичину. Історичні романи зараз у моді. Тому, друзі, пишіть. Ще не всіх енкаведистів перемочили. Я не хочу їздити на "порші", не хочу в Спілку письменників, хочу лише в книгарню, кінотеатр і театр. І щоб там було українське, — говорить зі сцени Кокотюха.
— А бабло де? — заглядає вже за столиком у пакет, який йому вручили. — "Коронація" займає серйозне місце у літературному процесі. Але доки в нас немає книгарень — це лиш 15 хвилин слави. Автори перемагають тут, але тут же все й закінчується. Їхнім творам немає де продаватися.
П'ять разів подавала на конкурс 5 романів київська письменниця Міла Іванцова, 51 рік. Цьогоріч уперше отримує третю премію за твір "Гра в паралельне читання".
— Цей роман — про некохання, — розказує. — Про дуже складні стосунки між чоловіком і жінкою. Про книжку дуже бурхливо всі відгукуються. Від "Спалити негайно!" до "Нагородити!". Написала за два місяці. Загіпнотизувала вона мене — ні про що інше думати не могла. Так шалено швидко й багато друкувала, що аж суглоби на пальцях набрякли.
Головного переможця в номінації "Романи" називають через 3 год. після початку, о восьмій вечора. Доти столи порожніють. Нагороду отримує 52-річна Ольга Слоньовська за книжку "Вві сні і наяву, або Дівчина на кулі". Вона є професором кафедри української літератури Прикарпатського університету. У співавторстві написала підручники "Українська література" для 5, 6, 7 класів. Заміжня, має двох дорослих синів. Обох звуть Павлами.
— Один — мій, один чоловіка. Але обидва рідні, називають мене мамою, — говорить Ольга Слоньовська. Вдягнена у рожевий діловий костюм. Простягає візитку з намальованою калиною. — Прототипом головної героїні роману, Ольги, є я. Описую шкільні роки. Якось батько з військової частини приніс мені банан. Він був зелений і несмачний. А в школі вчителька почала розповідати, як добре живеться в Радянському Союзі та як бідують в Америці. Піднімаю руку: "Правда, бідують страшенно. Їдять банани, а це — таке паскудство". Директор як побачив банан, мало не дістав інфаркт — полетів у КДБ. Звідки в дитини банан? Сім'я має зв'язок з розвідкою!
2 
1
Коментарі
1