— Культурні осередки повинні існувати в хуторах, а не в обласних центрах, — каже мандрівник і режисер Леонід Кантер, 31 рік, засновник мистецького хутору "Острів Обирок" у Бахмацькому районі на Чернігівщині. Тут з 4 по 6 травня пройшов етнофестиваль "Хліб-2012". Понад 120 гостей із великих міст робили опудала зі сміття, вчилися орати землю, сіяти пшеницю та заволочувати кінною бороною. У серпні жатимуть серпами, молотитимуть ціпами та пектимуть хліб.
— Дурний Льоня, що тюки із соломою порозривав, — каже Уляна Горбань, 83-річна сусідка Леоніда Кантера. Вона вже років зо п'ять постійно ходить в Обирку на кінопокази. Кіносарай Леонід Кантер зробив із хліва. Глядачі тут сідають на лавках збоку, залазять на горище або лягають на висланій соломою підлозі. Фільми йдуть на великому екрані з відеопроектора. Вхід безкоштовний.
У п'ятницю ввечері після грози тут показують документальний фільм "Двоколісні хроніки". Його зняли учасники гурту "Фолькнери" під час пісенної експедиції 12 областями України. Весь шлях вони проїхали на велосипедах. "Я вам пісню проспіваю, тільки ви її не партачте", — каже на екрані одна з бабусь.
— Та ж ми їх збираємо для того, щоб партачити! — коментують поза кадром учасники гурту. У старовинні мелодії вони додають сучасні ритми.
До хутора Обирок приїхали люди з Києва, Дніпропетровська, Донецька, білоруського Гомеля. На "Хлібі" просять не курити, не пити спиртного і не вживати наркотиків.
Уранці в суботу учасники фестивалю вчаться сіяти. Незграбними рухами міщани розкидають пшеницю по 30 сотках. Як сіяти правильно їм показує 64-річний Іван Рубаник із сусіднього села Атюша Коропського району.
— Я б сам за повчаса посіяв, за повчаса заволочив, — бурчить Іван Кирилович. Але залишається ще на кілька годин. Слухає народні пісні, а потім підіграє "Божичам" на пляшках та на бубні. — Як я жив у Харківській області, у нас у посьолку був сильнєйший народний ансамбль. З ним я об'їздив усю Україну, в Київ приглашали.
Міські жителі вчаться танцювати народні танці, фотографуються на тлі засіяного поля.
— О фестивале я узнала из Интернета, — розповідає Яна Логінова, 22-річна власниця магазину й майстерні сувенірів ручної роботи в центрі Донецька. — Меня зацепили слова "Божичи" и "Заволочи конем поле". После этого я села в поезд и 18 часов ехала до станции "Бахмач" а потом — час на автобусе. У нас в Донецке этно не в почете. Люди не знают и не стремятся знать народные традиции и обряды.
Після обіду півфіналіст телешоу "Україна має талант" Ярослав Джусь грає в кіносараї на бандурі рок-музику, а ввечері на танцях у напівзруйнованому клубі — ритмований блюз.
О 18.00 у кіносараї показують фільм "Той, Хто Пройшов Крізь Вогонь". У будівлю набиваються 92 глядачі. Люди стоять у дверях. Ще зо два десятки залишаються на вулиці.
Після показу починається обговорення фільму. Його режисер Михайло Іллєнко розповідає, як знімали деякі сцени картини під Києвом у 20-градусний мороз.
— Спецефекти погані, світло в кадрі — завал, і сюжет розпадається, — у сусідній хаті кілька молодих режисерів обговорюють фільм Іллєнка. П'ють самогон, заборонений на фестивалі. Представлятися відмовляються. — Бюджет у 2 мільйони доларів — дуже мало. Поляки за 9 мільйонів зняли "Варшавську битву" в 3D-форматі. Причому все, включаючи спецефекти, робили польські спеціалісти.
Індіанці фотографуються за п'ять доларів
— В Україні не зайняті етно та екологічна ніша. В Латинській Америці індіанці майя ходять у своїх вишиванках, — говорить Леонід Кантер. — Сфоткатися з ним коштує 5 баксів. В Україні вишиванок повно, потенціал величезний. До нас на хуторі було 18 нежилих хат із 30. Зараз тільки три — ті, що дуже розвалені.
На хутір Обирок Леонід Кантер з дружиною Діаною та друзями переїхав із Києва шість років тому. За 2600 доларів купили три хати — Леонідові, Діані та старшій доньці — Магдалені, якій зараз 4 роки. Багато мандрує світом автостопом. Під час подорожі Аргентиною у подружжя народилася друга донька — Патагонія, якій зараз 1 рік.
5 
1
Коментарі