— Лист до Микити Хрущова міг коштувати Максиму Рильському життя, — говорить видавець Алла Ковтун, 64 роки.

— До першого секретаря Компартії України поет звернувся 1939-го. Максима Тадейовича хвилювало, що в Київському оперному театрі ставитимуть вистави російською. Вже відсидів рік у Лук'янівській в'язниці за критику радянської влади. Ризикував. Але інакше не міг. Рильський розумів, що двомовність в Україні обов'язково призведе до перемоги російської. Писав: "Повинні мати єдину літературну мову, яка живиться всіма джерелами народної. І, у свою чергу, впливає на мовну практику всіх верств суспільства".

У київському видавництві "Успіх і кар'єра" вийшла збірка "Мудрості від Максима Рильського". У книзі — 244 ві­ршованих роздуми поета, 31 афоризм, фрагменти з виступів та листів.

— Збірку уклали на основі повного 20-томного академічного зібрання творів Рильського, виданого в 1980-х, — розповідає упорядник книжки, онук поета 60-річний Максим Георгійович Рильський. — Дружина часто каже: "Може, ти щось інше почитаєш?" А я сиджу, перебираю і постійно знаходжу для себе щось нове. Як на археологічних розкопках. Мудрість діда — невичерпна. Наприклад, говорив: "Умій дивитися на людей". Це не просто звернення, а життєвий стрижень поета.

Максим Георгійович зараз працює над упорядкуванням прози Рильського.

— Будуть ранні оповідання, які він писав 16-річним. Близько десятка надрукував у київському часописі "Українська хата". У них переважно оповідав про свої симпатії до дівчат. Того ж 1910 року вийшла його перша поетична збірка "На білих островах". Наприкінці життя Максим Тадейович зізнався: "Не зрозуміло, чому я не став прозаїком".

У 1940-х писав багато публіцистичних творів про тогочасні проблеми. В одній з публікацій 1947-го зазначав, що приміська залізниця перевозить пасажирів у вагонах без лавок, ніби худобу.

В останні роки життя Максим Рильський вів суботню колонку в газеті "Вечірній Київ". Так редакція видання хотіла збільшити наклад.

— Після появи рубрики "Вечірні розмови" до газети почали надходити тисячі листів від читачів, — додає Максим Георгійович. — Найчастіше з поетом хотіли порадитися з приводу любовних питань. Коли 1960 року відкрили перші п'ять станцій київського метрополітену, Рильський написав про це нарис. Його запросили проїхатись у метро до офіційного відкриття. Найбільше поета вразила станція "Університет", бо її оздобили бюстами письменників — Шевченка, Франка, Сковороди.

Збірку прози Максима Рильського видадуть 2019-го — до 125-річчя з дня народження поета.

14 разів змінювалася влада в Києві з березня 1917 по червень 1920 року.

Кінохроніку цих подій уперше презентують 30 березня в державному фільмофонді "Довженко-Центр". Стрічку "Документи епохи" 1928 року змонтував режисер Леонід Моґі.

— У цій назві весь драматизм української боротьби за незалежність 1917–1921 років, — каже гендиректор "Дов­женко-Центру" Іван Козленко. — Зміна влад, кожна з яких проголошувала ледь не новий світовий порядок. Знецінення революції, війна. Центром цієї боротьби став Київ. Чи не вперше побачимо зафіксовані на плівці щасливі очі містян на Софійській площі у березні 1918-го. Зустрічають повернення до столиці військ Центральної Ради, що вигнали з Києва російських більшовиків.

80 років картину "Документи епохи" вважали втраченою. За радянської влади її називали ідеологічно ворожою.

×