Поет Олег Романенко, 29 років, 63 кілограми, випустив у власному видавництві "Маузер" антологію віршів "двотисячників". Книжка називається "Дві тонни найкращої молодої поезії".
"Двотисячники" — покоління, літературне становлення якого припало на рубіж тисячоліть. Чому дві тонни? Бо це сумарна вага понад трьох десятків поетів, чиї вірші зібрано в антології — від 93-кілограмового Сергія Осоки до 46-кілограмової Олесі Мамчич. Вагу тут акцентовано ніби замість літературного маніфесту: ось ми в літературі є, і нас можна точно виміряти в певних координатах — вік, вага, а дехто подає ще й зріст. Зрештою, не гірший спосіб маніфестування: доводити "потрібність" поезії — марно, вона є та й годі. І є як фізичне явище, а не лише метафізичне. Водночас у цій назві ніби схована іронія до старших попередників, які вже "мають вагу" в літературі.
Про саму цю книжку можна сказати кілька хороших слів ще навіть до її прочитання. По-перше: серед нас завжди є певна кількість людей, яким хочеться знати щось про сучасну поезію. Але сучасна поезія — це та, якої не вивчають у школі. Отже, ця книжка втішить тих, кому завжди мало шкільної хрестоматії.
По-друге: кажуть, поет вимірюється не окремими віршами, а цілими книжками. Так само — і поетичне покоління. Отакі антології здатні показати поезію однієї генерації як певну цілісність. На це не всім щастить. Скажімо, антологія наших семидесятників вийшла колись за кордоном і залишається досі для нас недоступною, бо в Україні не перевидавалася. Ось іще чому добре, що вийшла в світ ця книжка.
Наші дівчата-поетки здаються іноді цікавішими, ніж хлопці
Компанія "двотисячників" у ній постає як певна мистецька очевидність, різні голоси тут перегукуються й взаємодоповнюються. Зрозуміло, не всі вони згодом увійдуть до шкільних хрестоматій — але саме це надає книжці додаткового драматизму. У цьому сенсі молодість завжди драматична — ніхто не знає, де згодом опиняться багатообіцяючі імена. Коли вони поважчають — поезія полегшає...
Нарешті, ось яке спостереження: наші дівчата-поетки здаються іноді цікавішими, ніж хлопці, хоч і важать не набагато більше трьох пудів — як-от 55-кілограмова киянка Галина Ткачук чи 55-кілограмова сумчанка Лілія Лисенко.
Це, звісно, вельми суб'єктивні, хвилинні й неповні враження, але що поробиш: читач споживає поезію не тоннами, а міліграмами. І цієї антології вистачить надовго.
2 
1
Коментарі
1