40 років тому пісню "Водограй" визнали найкращою в СРСР. Виконував її вижницький ансамбль "Смерічка". Найвідоміші солісти колективу — Назарій Яремчук та Василь Зінкевич. Гурт був одним із найкасовіших у країні.
— На наші концерти приходили 40 тисяч слухачів. В Естонії військові у кілька рядів оточували нас, щоб фани не задушили і не перевернули автобус. Коли від'їжджали, дівчата під вікнами ридали, — згадує художній керівник ансамблю "Смерічка" Левко Дутківський, 69 років.
Запрошує до кабінету в Чернівецькій філармонії. Тут облаштували музей Назарія Яремчука. На стінах висять афіші "Смерічки" і чорно-білі знімки з концертів. На них музиканти у сорочках із народним орнаментом та брюках-кльош. Костюми для гурту створювала нині покійна дружина Дутківського — Алла. Левко Тарасович заснував ансамбль 1966-го у місті Вижниця на Буковині.
Сідає за стіл. Він у джинсах, на підмізинному пальці — перстень із викарбуваним хрестом. Із виступів гурту найбільше запам'ятався концерт на київській Виставці досягнень народного господарства у середині 1970-х.
— Народу набилося — страшне. Виходить Зінкевич. Натовп як посуне на сцену, всі музиканти повтікали, аби не задушили. У гучномовець оголошуємо, що "Смерічка" переходить у центральний павільйон і там безплатно дасть концерт. Ніхто не йде — думають, хочуть надурити. У мене був бас-гітарист у червоному балахоні. Кажу йому: "Бери гітару. Нехай ідуть за тобою". Пішов. Бачу, за ним люди тягнуться, тисяч п'ять. На іншу сцену треба було переправити апаратуру. То нам колонки допомагав вантажити замміністра, який прийшов на виступ. Тільки заспівали вже на відкритому просторі, як і тут народ давай валити на сцену. Всі знову повтікали, лишили Назарія з одним мікрофоном. Він стоїть, зі страху співає що попало. Років п'ять тому зустрів у Ялті жінку, яка була на цьому концерті. Згадувала, як брала в кущах автограф у Зінкевича і Яремчука, коли ті тікали.
Двері кабінету без стуку швидко відчиняє вусань, шукає когось. Так само швидко зникає. За вікном видно припарковані автомобілі.
— Ми відчули, що таке бути зірками. Зараз усі себе такими вважають. Але хіба це зірка, коли адміністратор ходить і гроші збирає на єдиний концерт? Тоді артисти були скромні, без райдерів. Ми мали внутрішні правила.
Я був диктатором. Коли усі керують, діла не буде. Випити до концерту — виключено. Перед поїздкою на гастролі тих, хто запізнюється, чекали не більше 5 хвилин. Хіба що людина попередила про поважну причину. Запізнився — бери таксі, доганяй. Скільки кілометрів — твої проблеми. Якщо виступ через тебе зірвався, оплачуєш його вартість. Або 10-20 концертів працюєш задурно.
Левко Тарасович учив учасників "Смерічки" співати і грати на інструментах. Спершу до гурту брав непрофесіоналів — студентів місцевого училища, методистів будинку культури тощо. Найвідоміші хіти для ансамблю написав Володимир Івасюк. Серед них "Червона рута" і "Водограй".
Під склом лежить фото з похорону Івасюка. Обабіч труни стоять Дутківський і Яремчук. У головах — жалобний вінок із білих квітів, бо покійний був неодружений.
У травні 1979-го 30-річного Івасюка знайшли повішеним у Брюховицькому лісі піді Львовом. Офіційна версія — самогубство. Неофіційна — його вбив КДБ за наказом влади.
Дутківський двічі залишав "Смерічку" через інтриги навколо ансамблю.
1995-го від раку помер Назарій Яремчук, і колектив перестав існувати.
— Не вважав себе композитором гурту, — продовжує Левко Тарасович. — Писав, що треба. Потрібна пісня про осінь — написав "У Карпатах ходить осінь", треба весняна — народилася "Черешневий гай". На творчість не мав часу — був і художнім керівником, і бригадиром, і продюсером.
Левко Тарасович готується до свого ювілейного концерту в квітні.
— У мене багато музики, але всю ношу в голові. Бо ідеї тепер крадуть. Обманюють кругом. Слухаю радіо "Чикаго" для діаспори. Дзвонить українка: "Та що це ви нас дурите? Узяла квиток на концерт. Казали, будуть Павло Дворський і Ніна Матвієнко. А тут тільки сини Яремчука і Лілія Сандулеса". Дзвоню Дворському: "Знаєш, що ти зараз в Америці?" Він уперше чує.
2 
1
Коментарі