50-річний Автанділ Варсимашвілі — художній керівник Тбіліського театру ім. Грибоєдова. Ми спілкуємося під час Булгаківського фестивалю в Києві. Грузини мали показувати уривок із вистави "Майстер і Маргарита". Але через вибух газу в Дніпропетровську фестиваль перенесли на два дні. Грузинські актори не могли чекати й поїхали додому. А їхній керівник лишився ще на кілька днів.

1982-го Варсимашвілі запросили ставити грузинську комедію "Калейдоскоп" у київському Молодому театрі. Перше, що спитав юний Автанділ: "Чи є у вас актриса, здатна роздягнутися на сцені?". Тому весь навколотеатральний світ чекав прем"єри. У "Калейдоскопі" акторка вийшла на сцену в ефектному чорному, але зовсім прозорому вбранні. Для Києва 1982 року — сміливо.

Однак виставу закрили через інший епізод. Двоє грузинів охороняють стіну старої фортеці. Це — національна гордість, але сторожам мало платять, і вони потроху продають стіну на сувеніри. Чиновник київської міськради після перегляду вистави зауважив: "Ми щойно реставрували Золоті ворота, а ви таке показуєте! Щоб було зрозуміло, що ми тут ні при чім, повісьте біля стіни табличку — мовляв, охороняється державою!".

— Вам надо табличку — вы и вэшайте! — відповів гарячий Автанділ. І "Калейдоскоп" закрили.

На зустріч із "ГПУ" режисер прийшов зі стрункою чорнявою дівчиною Вікою, київською моделлю. Вона була мовчазна, але постійно усміхалася.

— Звезда! — урочисто відрекомендував її Автанділ. — Я ее нашел здесь!

Твою виставу "Майстер і Маргарита" на фестивалі не показували. Що ти робив усі ці дні в Києві?

— У мене тут були… спогади для майбутнього. Бо в Києві завжди шукаю й знаходжу потрібну мені енергетику. Тут містична аура, нею я підживлююсь. Тому й люблю це місто і тягнуся до нього.

Чому тут не ставиш вистав?

— Бо тут мало платять.

Але ж твій учитель режисер Роберт Стуруа поставив нещодавно з Богданом Ступкою в театрі імені Франка "Царя Едіпа".

— Це він зробив з великої приязні до Ступки. А я з ним не дружу, то й не ставлю. Якщо серйозно, маю тут багато друзів: Віталіка Малахова з Театру на Подолі, декого з Молодого театру. Але у вас за постановки платять щонайбільше вісім тисяч доларів. А в інших країнах я беру від 12 тисяч і не можу цю суму занижувати.

У Тбілісі гонорари більші?

— Ні, приблизно як у Києві. Ми — бідні країни.

Твоє знайомство з Києвом почалося 1982-го з "Калейдоскопа"?

— Раніше, 1979-го. Тоді познайомився з Льошею Кужельним (керівник Майстерні театрального мистецтва "Сузір"я". — "ГПУ"), з Малаховим. 1981-го наш Театр імені Руставелі був тут на гастролях. Я 13 років працював у тому театрі.

Тепер керуєш у Тбілісі російським театром імені Грибоєдова.

— Це один із найбільш відвідуваних у Грузії театрів, йому 162 роки. Я все зробив, щоб він залишився російським. Це грузинський російський театр. Туди ходять дев"яносто відсотків грузинів. Ставимо Булгакова, Чехова. Виставу за оповіданням росіянина Віктора Єрофєєва я назвав "Рашен блюз". Через неї був дикий скандал у Петербурзі, нас просто видворили звідти.

Багато ставив за кордоном?

— Так, у Німеччині, Італії, Туреччині. Часто в Росії, особливо в Сибіру. Там бережуть театральні традиції, на відміну від Москви й Пітера. У Києві я ходив по старих місцях. На тому місці, де колись стояв Молодий театр, тепер казино "Спліт". На Андріївському узвозі біля Театру на Подолі 1979-го ми сиділи з Льошею Кужельним. Він мені показував дім навпроти, де тоді ще не було музею Булгакова. Я дивлюсь на Кужельного, який став народним артистом, на Малахова, який посивів. Життя нібито руйнує нас, але ж ми залишаємося тими самим, що були, бо душа не старіє. Наступного року відкривається нове приміщення Театру на Подолі на Андріївському узвозі. Малахов хоче, щоб я зробив якусь постановку. Можливо, це буде "Кавказьке крейдяне коло" за п"єсою Бертольда Брехта.

×