70-річний український диригент Роман Кофман працює художнім керівником і головним диригентом Боннського симфонічного оркестру імені Бетховена. Три роки живе в Німеччині. Кофман також веде клас диригування у Київській національній музичній академії імені Чайковського. Тому іноді прилітає в Україну. Ми зустрілися в академії. На другому поверсі, у порожньому класі, сіли за парту.
— Маю звання професора, — каже Кофман. — Але воно липове. Я ж аспірантуру не закінчив. Не взяли мене через п"яту графу, — розводить руками. — А без аспірантури звання професора — несправжнє... — розмірковує. І додає: — Почав керувати оркестром через 19 років після того, як став диригентом. Мої учні Герман Макаренко та Микола Дядюра тоді вже мали власні оркестри. А звання заслуженого отримав тільки за Кравчука. Потім Кучма дав звання народного, — каже з обуренням. — Це принизливо. Бо артистів ділять на лейтенантів та генералів, як у армії.
Як вас прийняли у Бонні?
— Підписав контракт із Боннською оперою до серпня 2008-го. За сезон маю підготувати дві опери. Німецька преса мою появу сприйняла насторожено. Одна стаття називалася: "Чи приведе любов з першого погляду до шлюбу?".
Як потрапили до Бонна?
— Познайомився з Боннським оркестром в Іспанії. Ми давали спільні концерти в Мадриді. Німецький оркестр тоді шукав диригента. Були дві кандидатури на цю посаду. Музиканти обрали мене.
Здивувало, що політик їде в оперу. А не на шашлики чи в баню
Каже, що майже шокований німецькими чиновниками:
— Ішов якось на концерт. Наздоганяє мене жінка, голова фракції соціал-демократичної партії у міськраді. Зупинила авто й питає: "Ви на концерт? Я теж. Хвилююся, бо перший валторніст захворів, і його замінить інший музикант. Як же вони гратимуть без репетиції?". У мене аж щелепа відвисла. Німецький політик їде в оперу, а наш — на шашлики чи в баню. Німці написали на моїх візитівках: "Київ, Русланд", — додає засмучено. — Вів просвітницьку роботу, — зізнається. — У Бонні знають тільки Віталія Кличка, який жив у Гамбурзі, та Андрія Шевченка.
Українську музику пропагуєте?
— Боннський оркестр уже виконав "Шосту симфонію" і "Реквієм" українського композитора Валентина Сильвестрова. У новому сезоні ставитиму оперу російського композитора Модеста Мусоргського "Сорочинський ярмарок". На партію Черевика я запросив українця Тараса Штонду. Хоча й ризикував дуже.
Чому?
— Німці ненавидять систему протеже. Особливо в театрі. У них навіть термін є — "аміго-афера". Пронюхають, що ти когось узяв по знайомству, — хапається за голову, — пропишуть тебе у газетах так, що не відмиєшся. Але "Реквієм" мав шалений успіх.
Як вам живеться на два міста?
Він дослухається до музики, що звучить за зачиненими дверима в іншому класі.
Примусив жінку лишити хор "Щедрик"
— Грають Італійське капричіо Чайковського, але чому так повільно? — питає і без паузи продовжує:
— Іноді мені не вистачає київського безладу. Бо в Україні, коли не хочеш диригувати якоюсь оперою, можна відмовитися. У Німеччині це неможливо.
Де ви мешкаєте у Бонні?
— Міська рада платить мені гроші. Але її не цікавить, де я живу. Хоч у наметі чи спальнику. Мене навіть не зустрічають із літака чи потяга! Своїм життям розпоряджайся як можеш. Ти тільки повинен бути вчасно на репетиціях і на концерті, — стукає вказівним пальцем по столу. — Ми з дружиною Іриною та онуком винаймаємо квартиру. Я примусив жінку лишити київський хор "Щедрик", який вона заснувала. Бути без неї не можу, — каже закохано. — Тепер Ірочка — домогосподарка. А донька Маріанна із зятем Айдаром працюють у "Щедрику". Торік хор здобув перше місце на міжнародному конкурсі "Музика сакра арома" у столиці Італії Римі, — каже гордо.
Ваш онук теж музикант?
— Йому чотирнадцять. Нічого спільного з музикою не хоче мати. Поки що.
Наша сім"я, — веде далі, — втілена дружба народів. Я — чистокровний єврей. Дружина — сибірячка з російського Забайкалля. Дочка заміжня за казахом. А внук уже й не зрозуміло хто. Каже, що українець. Як будь-який мексиканець, що живе в Америці і називає себе американцем.
Скільки часу проводите з сім"єю?
— Мало. Якщо в опері вихідний, у філармонії обов"язково йде репетиція. Буває, на п"ять тижнів іду у відпустку. Тоді шукаю місце без музики, дискотек і сусідів із телевізором. Ідеально мені підходить ліс. Тиша, спокій, але там нічого їсти, — сміється. — Двадцять років тому ми з покійним тестем і тещею напинали намет на дикому березі Десни. На байдарках плавали. А тепер, — махає рукою, — їжджу тільки на дачу в Осокорки.
1936 — народився у Києві
1961 — закінчив київську консерваторію по класу скрипки
1971 — диригентський факультет, одружився з Іриною Сабліною, засновником хору "Щедрик". Народилася дочка Маріанна
1978 — викладає у Київській консерваторії імені Чайковського
1990 — керівник Київського камерного оркестру
серпень 2003 — художній керівник і головний диригент Боннського симфонічного оркестру та диригент Боннської опери
7 
35413
Коментарі