— Більше про тюрму мене не запитуйте. Я цю тему для себе закрив, — каже письменник і режисер Олег Сенцов, 44 роки. Був політв'язнем Кремля протягом 2014–2019 років.

У розмові з поетом Сергієм Жаданом представив книжки про російську в'язницю — щоденник "Хроніка одного голодування" та збірку оповідань "4 з половиною кроки". Трансляцію вели на фейсбук-сторінці львівського "Видавництва Старого Лева".

— Вигаданих історій нема, — продовжує Сенцов. — 15 оповідань — про людей, з якими сидів у Якутії та Ямало-Ненецькому автономному окрузі. Комусь не пощастило, хтось помилився, когось туди привела доля чи обставини. Ніби минуло 100 років, а російська тюрма й далі — як сталінський ГУЛАГ. Зараз люди не вмирають так сильно в таборах. Не треба валити ліс. Їжа більш-менш нормальна — виживеш. Але психологічний тиск лишився.

Хороших людей у цій системі не знайдеш — просто не витримують або швидко стають негідниками.

Стосунки з тюремниками завжди погані — постійно тараните одне одного. Я вів велику війну з Путіним за Україну. Але була й маленька. За свою гідність, людяність. Що я чоловік і нікому не дам витирати об мене ноги. Хоч і без прав, у робі. Книжка саме про маленьку війну, про яку ніхто не знає.

Про в'язницю писати заборонено. Могли конфіскувати рукописи. Не сподівався, що щоденники вийдуть на волю. Був постійно під спостереженням. Щодня обшуки, перевірки кожні дві години. Провів кампанію прикриття, як Штірліц. Казав, що пишу фантастику — от нате, читайте. А в мене почерк поганий, без дат, просто потік слів. Брали зошити багато разів. Дивляться кілька слів і відкладають — нічого не можуть зрозуміти. Тюремники — не нагороджені інтелектом люди.

Я їм говорив: якщо хоч один аркуш пропаде, поріжу вени. Знали, що не жартую. Зеки так роблять.

×