У перший день січня, року 1891-го, маленька жінка і здоровенний чоловік ідуть Старим цвинтарем у Генуї. Обом років по 40. У жінки, як у дитини, велика голова, густі темні кучері, пристрасні рухи, в очах тихе благання. Обличчя почало видавати її вік. Чоловік – велетенський. Він важить 285 фунтів (130 кілограмів. – "Країна"), які помістилися в огрядний контур. А що він росіянин, то його часто називають ведмедем або козаком. Зараз він нишпорить надгробками з нотатником, збирає у нього надписи і сушить голову над скороченнями, не зрозумілими йому одразу, хоча він говорить російською, французькою, англійською, італійською і знається на класичній та середньовічній латині. Його знання такі ж розлогі, як і його тіло. І хоча спеціалізується на державному праві, він здатний читати лекції про становлення сучасних політичних інститутів Америки, про особливості суспільства в Росії і на Заході, а також про дію законів давніх імперій. Але він не педант. Він дотепний і компанійський, легко підтримає розмову про будь-що і може собі дозволити жити комфортно – завдяки маєтку під Харковом. Однак за ліберальні погляди, йому заборонено обіймати академічні посади в Росії.
Йому підходить його ім'я. Максим. Максим Максимович Ковалевський.
Жінка з ним також Ковалевська. Була одружена з його далеким родичем, зараз – вдова. Вона говорить до нього грайливо.
–?Ви знаєте, що один із нас помре. Один із нас помре цього року. Бо ми гуляємо кладовищем у перший день нового року.
–?Справді.
–?Є таки ще кілька речей, про які ви не знаєте. Я про це знала з 8 років.
–?Дівчата завжди вештаються серед кухарок і хлопців зі стайні. Думаю, це звідти.
–?Хлопці зі стайні не знають про справжню смерть?
–?Не надто. Концентруються на іншому.
Падає сніг, але він м'який. Вони залишають розталі чорні сліди за собою.
Вони зустрілися вперше 1888-го. Максима запросили до Стокгольма для консультацій, як відкрити школу соціальних наук. Їхня спільна батьківщина, їхнє спільне прізвище зіштовхнули б їх, навіть якщо б вони одне одного не особливо і приваблювали. Вона тоді відповідала за розміщення і побут ліберальних однодумців, небажаних удома.
Він залишався допізна в її квартирі. Вона йшла до нього у готель, щоб пообідати з ним
Але виявилося, що громадські обов'язки тут ні до чого. Вони злетілися одне до одного, наче справді були близькими родичами, які зустрілися після довгої розлуки. За цим пішли жарти і розпитування, розуміння з півслова, багата скоромовна російська. Вони і поводилися так, незважаючи на надмірну моральність Стокгольма. Він залишався допізна в її квартирі. Вона йшла до нього у готель, щоб пообідати з ним. Коли він пошкодив ногу, послизнувшись на льоду, робила йому примочки, допомагала вдягатися. Вона була впевненою в собі, і головне – впевненою в ньому. Подрузі описувала його віршами Альфреда де Мюссе:
Він дуже радісний і в той же час похмурий.
Найнеприємніший сусід, прекрасний друг,
Жахливо легковажний та, однак, вразливий,
Водночас щирий і страшний хитрун.
Наприкінці дописала: "Справжній росіянин він, на додачу".
Товстий Максим, називала вона його тоді.
"Мені ніколи так не кортіло писати романси, як тоді з цим Товстим Максимом".
І "він займає так багато місця, на дивані і в голові. Це просто неможливо в його присутності думати про щось, окрім нього".
Це було саме тоді, коли вона мала працювати день і ніч, готуючи подання на премію Паризької академії наук. "Я нехтую не тільки моїми функціями, а й еліптичними інтегралами і моїм твердим тілом", – жартома розповідала вона колезі математику Міттаг-Леффлеру, який зрештою переконав Максима, що зараз краще поїхати з лекціями до Упсали.
Вона відірвалася від думок про нього, від марень, повернулася до руху твердих тіл і вирішила так звану "русалчину проблему" за допомогою тета-функцій із двома незалежними змінними. Вона працювала відчайдушно, але із задоволенням, бо він залишався в задній частині голови. Коли він повернувся, вона була виснаженою, але тріумфувала. Було два тріумфи: дисертація, відполірована й готова до анонімної відправки, і її любов.
Премія все зіпсувала. Запаморочливі компліменти, захопливі промови, цілування рук – усе це вкрило з головою товстим шаром очевидний факт. Що їй не запропонують роботи гідної її нагороди, що насправді їй пощастить стати вчителькою в провінційній гімназії для дівчаток.
Було два тріумфи: дисертація і її любов
Доки вона купалася у славі, Максим зник. У нього було відчуття, що його ігнорують. Він написав холодні, майже офіційні вибачення, що не може прийняти її пропозиції приїхати до нього, враз зупинивши всі її пориви. У нього живе жінка, написав, тому її присутність не виглядає можливою. Ця пані була в біді й потребує його уваги в даний момент. Соні варто ж повертатися до Швеції і бути щасливою там, де на неї чекають друзі. Вона потрібна своїм учням, а також своїй маленькій донечці. І наприкінці жахливий вирок: "Якби я Вас любив, я написав би по-іншому".
Кінець усьому. Стокгольм нагадав їй про все. Вона сиділа в тій самій кімнаті, з меблями, що привезли по-дурному дорого через Балтійське море. Той самий диван перед нею, який ще недавно галантно втримував його всього. Та ще й її на додаток, коли він брав її в обійми. Незважаючи на свої розміри, він не був незграбним у любощах.
Та сама червона дамаскова оббивка, на якій сиділи нічим не видатні гості в її старому будинку. Може, Федір Достоєвський сидів там у плачевному нервовому стані, засліплений Софіїною сестрою Анютою. І, звичайно, сама Софія, неслухняне мамине дитя, яке завжди всіх дратувало.
Той самий старий сервант, привезений з їхнього будинку в Полібіно, з портретами бабусі й дідуся Шубертів на порцеляні.
–?Ви знаєте, що у мене німецька кров? – питала вона Максима.
–?Звичайно. Звідки ще взятися такому диву прогресу?
Якби я Вас любив.
Фуфу принесла варення на тарілці, попросила зіграти в дитячі карти.
–?Залиш мене в спокої. Ти хіба не можеш залишити мене в спокої?
Потім вона витерла сльози з очей і попросила у доньки вибачення.
Але Софія була не з тих, хто залишається в такому стані назавжди. Вона проковтнула свою гордість, зібралася з силами, написала у відповідь добродушні листи, у яких розповідала про приємне дозвілля – ковзани, верхова їзда. Не обминула увагою російську та французьку політику. Домоглася від нього запрошення і була у Больє щойно закінчилися лекції, влітку.
Вона назвала це все непорозумінням, вчасно замінила це слово на "спілкування". Холодні паузи, короткий розрив і раптове потепління. Вибоїста подорож Європою. Вони з'являються перед усіма, відкрито і скандально, як коханці.
Вона запитувала себе, чи мав він інших жінок. Вона сама якось гралася з ідеєю вийти заміж за німця, який її добивався. Але він був занадто педантичний і чекав на домогосподарку. До того ж, вона не любила його. Її кров текла все повільніше, коли він говорив скрупульозні німецькі слова кохання.
Максим, коли почув про цього достойного залицяльника, запропонував себе. Вона заховалася за жартами, дала зрозуміти, що не вірить у його щирість, і вони так ні до чого й не дійшли. Та коли повернулася до Стокгольма, відчула себе повною дурепою.
Тепер вона була готова до будь-якого приниження. Максим таки був джентльменом і дотримався свого слова. Вони одружаться навесні. Домовилися, що стануть одне для одного зручнішими, ніж тоді, коли все тільки починалося. Софія поводилася просто, не замикалася в собі й не вибухала емоціями. Він чекав від неї певної добропорядності, проте не такої, як у домогосподарки. Він ніколи не став би противитися, як шведський чоловік, її сигаретам і безкінечним чаюванням із палкими політичними дискусіями. А вона не дратуватиметься, коли його схопить подагра, й він може бути безпричинно дражливий і скиглити, бо вона сама така.
Ви знаєте, що у мене німецька кров?
Погода в Ніцці потеплішала, коли за кілька днів він проводжав її на поїзд.
–?Як же я можу їхати? Як залишити це м'яке повітря?
–?Але тебе чекає кафедра й диференціальні рівняння. Навесні вже не зможеш вирватися.
На платформі чорний кіт перетинає їм шлях під непрямим кутом. Вона терпіти не може котів, особливо чорних. Але промовчала, стримуючи тремтіння. І, наче щоб винагородити її за цей самоконтроль, він каже, що проїдеться з нею до Канн, якщо вона не проти.
Їй вдається задушити сльози. І коли вони прибувають у Канни, він загортає її в свій безрозмірний добре скроєний плащ із запахом чоловіка – сумішшю з хутрових звірів і дорогого тютюну. Він цілує її, як годиться, на людях. Але язиком ледь торкається її губ, нагадуючи про особисте.
Вона не сказала йому, що її остання робота з теорії диференціальних рівнянь уже завершена. Перша година її самотньої подорожі пройшла так, як зазвичай спливає час після розставання з ним: усе балансує між ніжністю і роздратуванням, між байдужістю і пристрастю.
–?Завжди пам'ятай: коли чоловік виходить із дому, він залишає все це позаду, – казала її подруга Марія Мендельсон. – Коли жінка виходить, вона бере все, що відбувалося в домі, з собою.
Софія КОВАЛЕВСЬКА (1850–1891)
Перша жінка-професор, яка викладала в університеті. Народилася в Москві. Батько – генерал Василь Корвін-Круковський, мати – з обрусілого німецького роду Шубертів.
У Росії жінкам на той час не можна було здобути вищу освіту, а також виїхати за кордон без дозволу батька або чоловіка. Тому бере фіктивний шлюб із палеонтологом Володимиром Ковалевським зі слобожанського старшинського роду. Виїжджає навчатися в університетах Німеччини. Згодом у подружжя народжується донька Софія.
Праці Ковалевської з вищої математики отримують світове визнання. 1883-го Стокгольмський університет запрошує її викладати теорію диференціальних рівнянь і механіку. Цього ж року через бізнесові проблеми накладає на себе руки чоловік ученої Володимир.
1884 року пише повість "Нігілістка", яку згодом перекладуть багатьма європейськими мовами. 1888-го отримує премію Паризької академії наук за роботу "Обертання твердого тіла навколо нерухомої точки". Через недостатній рівень поданих праць, перші два роки існування нагороди її не присудили нікому. Ковалевській замість оголошених 3 тисяч франків виплачують 5. У дорозі з Берліна до Стокгольма застуджується і помирає від запалення легенів 41-річною.
Максим КОВАЛЕВСЬКИЙ (1851–1916)
Нащадок роду Семена Ковалевського, брата генерального осавула Війська Запорозького Івана Ковалевського, XVII ст.
Закінчує юридичний факультет Харківського університету, навчається в Парижі, Берліні, Лондоні.
1887 року за ліберальні погляди звільнений з викладання в Московському університеті міністром освіти. Живе і працює в Європі, читає лекції з права, історії, соціології. У Франції вступає до масонської ложі "Космос".
На батьківщину повертається під час революції 1905-го, засновує Демократичну партію. Наступного року його обирають депутатом Державної думи від Харківщини. Після розпуску парламенту входить до Державної ради при імператорі. 1912-го номінований на Нобелівську премію миру. Стає одним із редакторів енциклопедії "Украинский народ в его прошлом и настоящем". Виступає проти утисків української мови, а також за автономність неросійських народів Російської імперії.
На похорон Максима Ковалевського у Петербурзі прийшли близько ста тисяч людей.
5 
1
Коментарі
1