Українські бізнесмени дають гроші на Голлівуд, а про вітчизняне кажуть: "На наше кіно? Та ну, нє"

Карантинні обмеження в усьому світі скасують 2023-го, кажуть голлівудські експерти. Кінотеатри запрацюють на повну потужність, і очікується глядацький бум. Але прокат відчуватиме контентний голод ще три роки – через нестачу матеріалу. Вісім фільмів планує за цей час зняти перша в Україні інвестиційна кінокомпанія Smart Movie. Її засновники Володимир Горянський і Віктор Сокуренко пропонують інвесторам вкласти в кожну стрічку по 5 тисяч доларів та отримати по 48 тисяч доларів прибутку

– Підписали угоди з кінотеатрами 53 країн. І не зупиняємося, – розповідає продюсер Smart Movie Віктор Сокуренко, 42 роки. Розраховуємо на 2,5 мільйона глядачів. Середня вартість квитка – 5 доларів, що дає понад 12 мільйонів зборів. Бюджети наших стрічок – у межах 250 тисяч доларів.

 

Як виникла ідея інвестиційної кінокомпанії?

– Познайомився в Каннах із продюсером американсько-канадської компанії Lionsgate. 2017‑го він звернувся до мене: "Не вистачає грошей на фільм. В Україні ж купа олігархів. Запитай, може, хтось захоче вкинути?" Зна­йшов серед наших бізнесменів 700 тисяч доларів. Картина низькобюджетна, за американськими мірками. Але зібрала втричі більше, ніж коштувала. Гроші повернулися. Вкладники отримали дивіденди. Я – відсотки. Всі були задоволені. Подумав, а чому б не продовжити. Іноді це вдавалося, іноді – ні. Люди з грошима розлучаються непросто. Мінімальний вхід в американський фільм – 100 тисяч доларів.

Низькобюджетні картини до появи Marvel заробляли вп'ятеро більше за голлівудські блокбастери. Якщо стрічку показують у кінотеатрі, на неї прийде хоча б десяток глядачів. За рахунок широкого прокату у світі свої гроші вона поверне і майже зажди з плюсом.

Після пандемії обсяг кіновиробництва значно знизився, декілька компаній закрилися. Тому світові мережі кінотеатрів візьмуть у прокат практично будь-який фільм. Головне – щоб відповідав основним вимогам. І це шанс для України.

Допомагав продюсувати серіал. Цього вистачило, щоб більше не хотіти працювати з вітчизняними телеканалами. Власник, грубо кажучи, видає на серію 20 тисяч доларів. Половину з них дерибанять продюсери. І це ще хороші розклади. Буває, що на кіно залишають 2 тисячі. І тоді на майданчику вішаються всі – переробки, зміни по 20 годин. Вирішив створити свою компанію.

Часто чую, що в якості ніхто не зацікавлений, бо рекламний ринок малий.

– Серіали знімають для галочки. Все одно покажуть. Телеканал же оплачує. Значить, ставить у сітку. Глядач фільм побачить. Проблема в тому, що ніхто не працює над тим, щоб зробити якісно. Ну, хіба "Нюхач" був непоганий. Тому що хтось там контролював гроші. Наприклад, "95‑й квартал" – подобається вам чи ні – видавав якісний контент. Можливо, і продовжують – я перестав за ними стежити.

Із серіалами в Україні все сумно. Не можеш прийти з вулиці на телеканал із класним пілотом за копійки. Ніхто не скаже: "Чувак, побігли знімати продовження, ми тобі дамо грошей". Бо всіх цікавить, як заробити на продукті до того, як його ще зробили.

З повним метром у нас простіше. Головне, зробити фільм комерційним. Не може перевищувати бюджет 300 тисяч доларів, якщо орієнтуватися тільки на внутрішній ринок.

У нас не знімають кіно, яке можна показати за кордоном. Наприклад, "Скажене весілля" не змогло потрапити на ринок Балтії. Спромоглися продати лише права на римейк. І це оголосили мало не подвигом. Вибачте, хлопці, але це провал.

Ви пропонували Lionsgate знімати в Україні? Вони самі вкладаються чи шукають інвесторів?

– Є фільми, які вони самі спонсорують. Є такі, що повністю віддають на інвестиції. Як, наприклад, друга частина комедійного бойовика "Тілоохоронець дружини кілера". Там ­чоловік Сальми Гаєк – мільярдер – оплатив половину бюджету за умови, що їй дадуть більшу роль. І під Сальму переписали сценарій. Фільм від цього виграв, бо вона феєрично запалює.

Lionsgate були в постійному пошуку, як зекономити на виробництві. Для них Україна – незрозумілий ринок. Подивилися деякі наші стрічки та сказали: "Ти з глузду з'їхав? У вас же знімати не вміють".

Хотіли використати досвід болгарської студії "Бояна", де зараз фільмують голлівудські блокбастери?

– 2006‑го американець Аві Лернер – власник кінокомпанії Millennium Films – викупив у болгарського мінкульту занедбану з часів соціалізму студію "Бояна". В модернізацію вклав 50 мільйонів доларів. Заробив уже понад мільярд.

Я пропонував Lionsgate купити студію в Україні. Відповіли: "Ні, але можемо оплатити п'ять фільмів і подивитися, що вийде". Я почав препродакшен бойовика "Атеїст" за 3 мільйони доларів. І тут – пандемія. Домовленості розірвалися. Lionsgate стало не до того, щоб працювати в незрозумілих для них умовах. Бояться. Чули про нашу корупцію.

Я поговорив із Володимиром Горянським – чи можемо самі зняти фільм і розраховувати, що він буде цікавий в інших країнах. У партнери запросили Іллю Волоха (популярний голлівудський актор, колишній киянин, має в Каліфорнії свою студію дубляжу. – Країна). За його допомогою наші стрічки одразу матимуть англомовну версію.

Почали шукати кошти. Українські бізнесмени, які давали гроші на американську стрічку, стосовно вітчизняної казали: "На наше кіно? Та ну, нє". Або: "Дам 20 мільйонів, але 90 відсотків компанії – мої". Коли стаєш іграшкою в руках якогось олігарха, можеш швидко закінчити. Це видно на прикладі футбольних клубів. Є в товариша гроші – команда процвітає. Набридло займатися футболом – клуб зникає.

Вийшли на компанію Invest Hub, що збирає інвестиції. Зацікавилися. Взяли американську модель, упакували в наше законодавство, щоб усе було чесно та прозоро і плюс-мінус безпечно.

Іноземні інвестори є?

– Француженка Ліна Леклер, наша співпродюсерка. Вона фахівчиня з дистрибуції компанії Люка Бессона EuropaCorp.

Ви анонсували вихід першого фільму навесні.

– 22 листопада під Києвом почали знімати комедію "Скажені на волі". У грудні плануємо монтувати. Я написав сценарій разом зі Стасом Хейлом. Надихався французьким гостросоціальним мультсеріалом "Інопланетяни". Прибульці поселяються на нашій планеті, не розуміючи землян. Тільки в нашому кіно головні герої – четверо душевнохворих. Тікають із психлікарні. Влаштовуються працювати в готель, бо мріють заробити гроші й побудувати ідеальну клініку

Особливих філософських підтекстів у фільмі не плануємо. Він буде максимально простий для сприйняття. Але багатошаровий. Поговоримо про поняття, яких не було ще 20 років тому. Ґаджетозалежність, інфлюенсерів, блогерство, гонитву за фізичною красою. Посміємося із себе. Навіть із пандемії.

В українців цікава акторська ментальність. Наша відкритість нагадує індійську чи латиноамериканську. В нас заведено перегравати. Якщо подив, то "ох" і плеснути в долоні. Головне, це розуміє Володимир Горянський, який буде постановником "Скажених на волі".

У січні-лютому маємо знімати кримінальну комедію "Одного разу в Житомирі", щоб створити трохи депресивний настрій – як у "Залягти на дно у Брюґґе".

У вас же замах зробити з "Одного разу в…" франшизу. Чому з Житомира почали?

– Взагалі я думав про першу картину в Харкові. Показали проєкт міськадміністрації, щоб заручитися підтримкою місцевої влади й бізнесу. Але хлопці з Житомира виявилися спритніші.

Це нагадує те, як Барселона запропонувала Вуді Аллену зняти в них свій фільм для додаткової реклами міста.

– Наш внутрішній турист, крім Львова, знає хіба що Кам'янець-Подільський і Одесу. Інші міста теж треба просувати. Чому "Залягти на дно у Брюґґе" як приклад наводжу? Бо це бельгійське місто пережило бум відвідуваності після того, як Мартін Мак-Дона зняв там фільм.

У нашій стрічці Житомир буде достатньо кримінальний. Але з гарними краєвидами. Я його справді вважав бандитським. Бо під час Майдану тітушок саме з Житомира й Білої Церкви привозили в Київ. Але це тому, що вони дешевші за столичних.

За сюжетом, сюди приїжджає чоловік, який вирішує будь-яке питання, не гребуючи методами. До провінційних міст ставиться зверхньо. Але в Житомирі є крутіші за нього хлопці. Нахрапом проблему розв'язати не вийде.

×