25 лютого до 150-річчя з дня народження Лесі Українки в київському Українському домі відбулася прем'єра Re: post-опери LE. Творці називають постановку дослідженням простору та звуків у тісному контакті з поезією.

Про оперу розповідає режисер Влад ТРОЇЦЬКИЙ, 56 років

Це була моя пропозиція – зробити показ в Українському домі. Непростий наратив у будівлі. Колишній музей Леніна. Архітектура з цікавими рішеннями. Театріум – дивна суміш бруталізму та храму. Ми доповнили його світловим шоу й відеопроєкцією українського орнаменту. Архівний запис співу Лесі Українки додали до опери в електронній обробці. Магічна штука. Ніби реінкарнація в мертвому просторі. Хоч я вірю, що в цій споруді вируватиме життя. Якщо назвалися Українським домом, то це ж має бути солідне місце. Постійно мають проходити виставки й перформанси. Маємо доводити, що український продукт – крутий.

 

Виконавці (сопрано Мар'яна Головко, Анна Кірш, баритони Андрій Кошман, Руслан Кірш. – Країна) самі обирали тексти Лесі. Дав їм повну свободу. До останнього не знав, що там буде. Однак точно не романтичні твори, не драми "Лісова пісня" й "Кассандра", що складають клішоване знання про Лесю. Для артистів це був виклик, зайнялися самоосвітою. Я лише позначив вектор.

Ми не повчаємо. Просто показуємо чарівний світ Українки. Не шароварну карикатуру, а модну й зухвалу дівчину. З переживаннями, нелегкими стосунками з матір'ю та бурхливими романами. Драма Лесі Українки в тому, що її всі знають, але насправді – ніхто.

Випробування для композиторів – як передати особистість Лесі через музику. Підтримувала філософські ідеї німця Фрідріха Ніцше, тож додали нотки Ріхарда Ваґнера. З архаїчних інструментів – кобза, шумовий барабан, волинка, колісна ліра. Включили індійський ситар, щоб позначити її захоплення східною культурою. На початку ХХ століття відбулися грандіозні зміни в мистецтві. З'являлися імпресіоністи, експресіоністи, абстракціоністи. Так само і Леся – різна. Зробили міст у сьогодення live-електронікою.

Образ Лесі Українки – муміфікований радянською освітою та пропагандою. Більшість досі знає її як нещасну хвору дівчину на 200 гривнях.

Коло спілкування Лариси Косач вражає. Микола Лисенко, Михайло Драгоманов, Ольга Кобилянська, також Театр корифеїв, її батьки-дворяни. Змогли сформулювати наш культурний код і вписати у світове на­дбання. Це викликає повагу й гостре почуття недооціненості. Де ви ще знайдете таких освічених особистостей і поліглотів.

Треба максимально збирати те, що формувало нашу тогочасну еліту. У виставі звучать англійська й німецька. Так наближаємо нас до світового контексту. Леся Українка перекладала із семи мов. Про цю її іпостась ніхто не говорить. А це ж маркер. Перекладала великих романтиків того часу, як-от Джордж Байрон і Генріх Гейне.

Ми досі до кінця не усвідомили, що саме ті еліти заклали основи української державності. Це було певною мірою бунтарство. Коли з одного боку Російська імперія, з другого – Австро-­Угорська. Вони плекали утопію, що реалізувалася в Україну, яку маємо сьогодні.

Леся була під наглядом жандармерії, мала непрості стосунки з церквою. Була побожна, але не хотіла ув'язнювати себе в канонах офіційного православ'я. В опері є її роздуми про Бога та світоустрій. Це ознака зрілої особистості. Хочу, аби в Лесі себе впізнала молодь. Багато писала про самотність, технологічність людської суті. Про те, що рідко здатні зосередитися на важливому. В сучасному світі ще більше метушні – миготить перед очима фейсбуками, інстаграмами.

Можемо заспокоювати себе, що ми – талановитий народ. Але хто про це знає, крім нас? Леся Українка, Іван Франко, Михайло Драгоманов і Михайло Старицький прославляли нас у Франції, Британії, Австрії. Мусимо зрозуміти, чи продовжуємо робити це зараз?

 

Це було принципове рішення – чоловіків не брали

– Віршами Лесі Українки захоплювалась у шкільні роки. Було приємно перечитати. Жадібно хапалася за все, – розповідає сопрано Анна Кірш, 35 років, солістка формації Nova Opera. – Кожен виконавець приносив по збірці. Для плідного творчого процесу вичитували разом. Було завдання показати іншу Лесю. Сподіваюся, зможемо надихнути перечитати її. Про хворобу принципово не брали до опери. Не хотіли, щоб Лесю було шкода. Вона сильна жінка, яка мала енергію вести за собою цілу націю. Її біографія надихає жити. Не можемо не співпереживати, але не треба над усім плакати.

Мене найбільше торкнув її ліричний бік. Рядки, в яких зустрічається з коханим лише у снах. Можна здогадуватися, наскільки сильні були почуття.

Шукали, як правильно подати її переклад Байрона. Чергуємо рядки українською й англійською. Леся й тут витримала мелодику. На електроніці грає Яна Шлябанська, Жанна Марчинська – на віолончелі. Це було принципове рішення – чоловіків не брали до цього номера опери. Так відобразили фемінізм.

×