Наступного року буде кращий урожай, аніж цьогоріч, бо два роки поспіль несприятлива погода трапляється рідко. Проте на високу врожайність збіжжя можуть розраховувати лише великі агрохолдинги, вважає аналітик інвесткомпанії "Арт Капітал" 24-річний Павло Бідак.
— Дрібним фермерам бракує грошей на посівну кампанію, — каже експерт. — Піднялися ціни на мінеральні добрива, у ґрунти їх внесено значно менше, ніж торік. Через це зібрати багато зерна з гектара приватники не зможуть.
На 1 листопада під озимі культури засіяли близько 9 мільйонів гектарів. Більше, ніж минулого року, посіяли пшениці і жита. Але скоротили площі під ячмінь — приблизно на 15 відсотків. А саме ячменем ми найбільше торгуємо в світі. Майже на чверть зменшилися площі під озимий рапс, з якого виробляють біопаливо та олію. Ні гречаного, ні цукрового дефіциту наступного року ми не зазнаємо, оскільки держава покриє нестачу імпортом.
Аграрії залишилися без грошей через невдалу сільськогосподарську політику Кабміну. Уряд не відшкодував їм експортний податок на додану вартість, натомість випустив облігації й змусив продавати їх інвестиційним компаніям, банкам, іноземним фінансовим структурам. Але що таке облігація на 100 гривень експортного ПДВ із річною дохідністю 5 відсотків? Це папірець. Щоби перетворити його на живі гроші, фермерові доводилося продавати його в середньому зі знижкою 12,5 відсотка — за 87,5 гривні.
По-друге, Аграрний фонд повинен був закупити 5 мільйонів тонн зерна у Державний запас. Грошей для цього, щоправда, не знайшли. Коли виробництво зернових у світі скоротилося, а в липні ціни зросли на 35–40 відсотків, уряд не лише не підтримав виробника на внутрішньому ринку, а й почав уручну стримувати експорт. Судна та залізничні вагони із збіжжям простоювали. Це ще більше "підігріло" світові ціни, оскільки попит на наші зернові залишався великим, а пропозиція стала обмеженою. У результаті ціни на зерно на внутрішньому ринку впали незначно. Але це не стримало маховик інфляції. До кінця року вона може сягнути 13 відсотків, а це вже за межею вимог Міжнародного валютного фонду.
Не виключаю, що уряд і далі в ручному режимі стримуватиме ціни. Фермерам залишається або продавати зерно дешевше, або діяти за принципом "хай воно краще згниє, ніж віддам за безцінь". Більшість обирають перший варіант і недоотримують коштів.
Компенсувати брак грошей нічим. Здебільшого українські малі й середні аграрії не мають доступу до кредитних ресурсів за кордоном. У вітчизняних банках ставки становлять у середньому 20 відсотків річних — таке кредитування їм не під силу. У результаті — ні зарплат фермерам, ані інфраструктури зі зберігання врожаю, ні розвитку бізнесу.
3 
1
Коментарі