1949 року була створена Рада Європи, 1951 року — Європейська Рада місцевих органів влади. Її багато разів перейменовували, але щоразу її назва прямо вказувала на те, що це форум місцевих органів влади.
Ця обставина є принципово важливою, її треба запам'ятати. 1985 року Постійною Конференцією місцевих і регіональних органів влади європейських країн — згодом була вчергове перейменована і наразі відома як "Конгрес місцевих та регіональних влад Європи" — підготувала Хартію, відому в Україні під назвою "Європейська хартія місцевого самоврядування". Далі — просто Хартія, або Хартія-1985.
Хартія стала відомою в Радянському Союзі. Ідеологічне протистояння із Заходом ніхто не скасовував, тож не встигли в Європі висохнути чорнила після завершення підписання Хартії (1988 рік), як у 1990‑му в СРСР був прийнятий "закон-відповідь".
Підписанти Хартії на міждержавному рівні зобов'язувалися не посягати на демократію, не порушувати все те, що й без того не повинні були порушувати в силу внутрішнього законодавства.
Хартія також не виключала можливість здійснення влади не тільки в усіх класичних формах, а і в будь-якій іншій формі прямої участі громадян у публічних справах. Зокрема, шляхом зборів громадян — якщо це буде дозволено законом.
Наділення владними повноваженнями громадських рад чи зборів мешканців дому ні до чого іншого, крім як до анархії, не призвело б. Так недовго й до того, що кожен громадянин буде особистий суверенітет і незалежність проголошувати. Тому ці "лібертаріанські новели" Хартії-1985, суто декларативні й популістичні, для демократичних країн залишилися пустим місцем — підписали й забули. А от для України вони зіслужили погану службу — бо були хитро використані технологами псевдодемократії.
Досвіду їм було не позичати. Свого часу, створюючи на теренах Російської імперії комуністичні радянські держави, вони дуже "специфічно" застосували перевірену часом, чи не найдемократичнішу в світі французьку конституційну модель. Комуни, Ради — все це більшовики запозичили з Франції, але при формально повноправних Радах всіх рівнів як органах державної влади, під вивіскою широкої демократії насправді встановили в СРСР жорстку однопартійну диктатуру.
У 1990-му вони і Хартію використали в дуже "креативний" спосіб — шляхом завідомо неправильного перекладу її тексту, щонайперше — назви. Ідеологічно підковані московські фахівці переклали назву Європейської хартії місцевих органів влади як "Європейська хартія місцевого самоврядування".
Поверніться трохи вище по тексту і ще раз перечитайте назви Рад, Конференцій та Конгресів, які підготували Хартію-1985. Є серед них хоч одна яка-небудь "Рада місцевого самоврядування"?
Нема й бути не може — керівники місцевих органів влади європейських країн подбали про міжнародні гарантії повноважень, статусу і юрисдикції органів влади, які представляли. А не про якесь "самоврядування".
Але для московських "тлумачів" Хартії правова коректність перекладу була далеко не на першому місці — їм треба було пристосувати документ під поставлені цілі. Відтак, "закон-відповідь" було названо згідно із сфальшованою назвою Хартії — про "місцеве самоврядування" в СРСР.
Звичні уявлення про "місцеве самоврядування" як про якесь реальне народовладдя засновані виключно на фантазіях "державницько-орієнтованих" науковців, які вбачають прояви демократії мало не в кожній застільній компанії. Не викинувши з голови цих дурниць, ми ніколи не виплутаємося з тенет політичних шахраїв.
В реальності ті суспільні явища, що в науці називаються "місцевим самоврядуванням", за давніх часів були всього лиш одним із феодальних методів правління. Там і близько не було ніякої демократії, це були жорстко керовані й контрольовані "зверху" механізми. Десятські, сотські, тисяцькі призначалися "зверху" і за потреби зганяли народ на міський чи сільський схід.
До речі, "об'єднання громад" і "адміністративно-територіальна реформа" у наш час теж проводяться за "феодальним принципом".
У Європі всіх тих казок про "місцеве самоврядування", на яких виросли українці, звісно що й не чули, тому в Хартії йдеться про збори громадян та інші форми самоорганізаціі населення не в розумінні реального заміщення ними місцевих органів влади, а лише як доповнення до цих органів.
У нас виписали закони "з точністю до навпаки": включили у "самоврядування" усе без винятку — місцеві Ради народних депутатів, органи територіального громадського самоврядування (ради і комітети мікрорайонів, житлових комплексів, домові, вуличні, квартальні, селищні, сільські комітети та інші органи), місцеві референдуми, збори, сходи громадян, інші форми безпосередньої демократії — але зробили їх усіх абсолютно безправними.
Згребли все докупи, аби замилити очі. Як показав час — вдалося.
Це було політичне шахрайство найвищого ґатунку. З одного боку, світовій спільноті "навішувалася локшина", що в СРСР впроваджуються найновітніші стандарти європейської демократії. З іншого боку, під демагогію про "подальшу демократизацію" повноваження місцевих органів влади звужувалися, влада залишалася в руках "номенклатури".
Після комуністичних попередників політику демагогії та підміни понять продовжила "політична еліта" Незалежної України. Тільки тепер вже не просто аби утриматися при владі, як це було у комуністів, а з страшними цілями. Знищити народовладдя, узурпувати владу, розграбувати країну, порвати її на шматки-вотчини. Для цього "еліта" стала приймати один за одним антиконституційні, антинародні закони, якими спочатку нищила компетенцію місцевих органів народовладдя, а потім взагалі "помножила їх на нуль".
Згідно з Хартією, не кажучи вже про національне законодавство європейських країн, місцеві представницькі органи влади є повноцінними органами державної влади, створеними громадянами за місцем свого проживання на основі виборчого права.
В Україні відповідно до Конституції, що була чинною до моменту набуття законної сили Конституцією-1996, було так само — місцеві Ради народних депутатів продовжували бути повноправними органами державної влади.
Згідно з Конституцією.
Але від початку набуття Україною Незалежності найбільш масові й наближені до людей місцеві органи державної влади — сільради, міськради, селищні Ради — були перетворені спочатку в квазі-владні органи з урізаними повноваженнями, а потім взагалі в ніщо, в пусте місце.
"Реформа" йшла чітко за московським сценарієм. Який, як не дивно, згодом стала цілком і повністю схвалювати і підтримувати Європа. Згідно з уже згадуваним законом СРСР про "місцеве самоврядування" від 1990 року місцеві Ради народних депутатів вже не частина системи органів державної влади, а частина "місцевого самоврядування" — "самоорганізації громадян для розв'язання питань місцевого значення".
Хутенько вслід за Москвою й Україна, попри те що 16 липня 1990-го вже прийняла Декларацію про державний суверенітет, приймає закон від 7 грудня 1990 року, яким також впроваджує "місцеве самоврядування". В Україні місцеві Ради народних депутатів теж стають "органами місцевого самоврядування". Статусу "державні" вже нема.
3 лютого 1994 року приймається закон "Про формування місцевих органів влади і самоврядування", згідно з яким усі сільські, селищні, міські Ради, яких в країні до двадцяти тисяч, теж уже не влада, а якесь "самоврядування". Їх депутати, яких сотні тисяч, тепер також ніхто. Вони тепер вже не народні, а просто депутати якогось облудного і безправного "самоврядування".
Єдине джерело державної влади, народ, який їх обрав, вже не здійснює через них державну владу.
Нагадую, весь цей розгул беззаконня твориться за чинної на той час Конституції України, яка імперативно визначає статус усіх Рад народних депутатів як представницьких органів державної влади, що становлять єдину систему.
28 червня 1996 року цій довершеній та супер-демократичній конституційній моделі держави приходить кінець — його кладе нова Конституція України.
У ній під українську державність закладають кілька бомб уповільненої дії. Найбільша — "місцеве самоврядування".
Державну владу, яка може бути виключно єдиною й цілісною (що жодним чином не скасовує її поділу на незалежні одна від одної гілки влади) розірвано на дві частини. Органи державної влади і "органи місцевого самоврядування".
Перші — для "еліти", другі — для народу.
"Наверху", у маленької купки можновладців, вся державна влада. "Внизу", у десятків мільйонів людей — якесь висмоктане з пальця "місцеве самоврядування"…
Не народ, виходить, є владою, а високі можновладці!
Голосуй за нас, народе, раз на п'ять років, ми будемо тобою управляти, розпоряджатися твоїми багатствами, а ти там на місцях "вирішуй питання місцевого значення"… Сміття там прибирай, собак бездомних ганяй, а головне — трудитися не забувай, і податі платити.
Тепер доходить до вас, панове, що утворили політичні мерзотники з Конституцією і державою у 1996 році?! До кого ще не дійшло, пояснюю: вони у 1996-му на конституційному рівні запустили процес знищення народовладдя, себто демократії, та узурпації влади.
Так закінчився перший, підготовчий етап знищення України, і почався другий. Етап жорстокого грабежу і деморалізації народу. Далі приймається низка нових убивчих законів, зокрема про "місцеве самоврядування" та місцеві державні адміністрації. У місцевих Рад відбираються і передаються цим "смотрящим" всі владні повноваження і ресурси.
З бюджетними включно. А ще впроваджується дико антиконституційна бюджетна сегрегація. Громадян України ділять на два сорти за ознакою місця проживання. Одним дають одні джерела бюджетних надходжень, які ще дозволяють так-сяк виживати, а селам, селищам, СМТ і маленьким містечкам, які загалом, як одиниці адміністративно-територіального устрою, становлять понад 90% території країни, — набагато менші, мізерні, на які не те що вижити — померти по-людськи неможливо.
Забирають усе, і відповідно до цього "реформування" понад півтора десятиліття йде цинічний, наглий грабіж країни. Переважна частина якої перетворюється на зону гіркого народного лиха. Що логічно призводить до сьогоднішнього стану.
Деградація у всіх сферах. Тотальна корупція зверху донизу. Масове зубожіння народу, старіння і вимирання, падіння моральності, рівня освіти і культури, еміграція мільйонів працездатних людей тощо.
У 2014-му — вибух сепаратизму.
Причину цих трагедій знаєте? Державна політика. І щонайперше — перетворення місцевих Рад із органів державної влади у фейкові й злиденні "органи місцевого самоврядування", позбавлення їх владного статусу, юрисдикції, повноважень і бюджетів. Це головна причина.
Села, селища та містечка перетворені на гетто, на резервації без майбутнього, мільйони знедолених "елітою" людей втратили віру в справедливість, набули образи й ненависті до держави.
Чув, що сепаратизм і війна, ним породжена, є наслідком не тільки злочинної внутрішньої політики, але й "роботи" іззовні.
Не згоден. За правильної державної політики, що відповідає інтересам народу, ніякий зовнішній ворог не страшний — "гостей іззовні" зустрінуть кулями, а не хлібом-сіллю.
Другий етап "реформування України" призвів рівно до того, що було заплановано — дивись вище. А ще — до фантастичного збагачення провідних "реформаторів". На все, на що збіднів народ, розбагатіли вони. Згідно із тим же планом — таким є їхній бонус за "реформування" України, наданий їхніми закордонними замовниками і партнерами. Називається "грабуй скільки влізе — тобі за це нічого не буде".
Третій і завершальний етап знищення народовладдя і української державності почався навесні 2014-го, з приходом до верховної влади лідерів так званих партій Майдану.
На Майдані ще лилася кров, а вони вже знали, що будуть робити наступні п'ять років. Вони вже приготовились затвердити "концепцію територіальної організації влади", розроблену "друзями України" як частина дорожньої карти знищення держави ще за часів підготовки Конституції-1996, та розгортали операцію прикриття під кодовою назвою "Децентралізація".
Знали, чого справді потребує країна, чим можна "купити" виборця, і пообіцяли — проведемо децентралізацію влади.
І стали "децентралізувати владу" шляхом ліквідації тисяч сільрад. Тобто, шляхом широкомасштабної централізації влади. Ви, мовляв, фінансово неспроможні. І не тому, що ми вас пограбували, а тому начебто, що ви малочисельні. В цьому начебто біда. Більш цинічного обману українці ще не знали.
Згодом з'ясувалося, що ця "децентралізація" без зайвої реклами прописана у Мінських угодах. І якось так цікаво виходить, що плани України й інших підписантів Мінських угод щодо "децентралізації" повністю збігаються. Тільки "там" її відверто називають федералізацією, а "тут" скромно так — адміністративно-територіальною реформою. Примітивний аналіз показує, що брешуть не "там". Що нічого незапланованого в Україні у 2014‑му й потім не відбувається — з Кримом і Донбасом включно. Все йде по давно затвердженому плану "реформи" під назвою "Федералізація".
У лютому 2015-го "децентралізатори" приймають всуціль антиконституційний закон "про добровільне об'єднання територіальних громад". Сільські Ради, яких понад 12 тисяч, мають бути ліквідовані майже повністю, що означає тільки одне: селу — смерть.
А не буде села — не буде й України. Нема місцевих рад як органів державної влади — нема народовладдя, нема держави.
1997 року Україна ратифікувала Хартію-1985, вона стала частиною українського законодавства. Її треба дотримуватися, виконувати, навіть якщо закони України містять норми, що не відповідають їй. А що маємо? Тотальне, абсолютне, стовідсоткове і кричуще порушення всіх без винятку норм і принципів Хартії!
На очах у Європи й усього світу йде відкрите попрання принципів демократії, субсидіарності, повсюдності, максимальної наближеності місцевих органів влади до людей.
Багато років поспіль у центрі Європи здійснюється небувале за масштабами знищення демократії, позбавлення цілого народу, нації всіх цивілізаційних прав, з правом на життя включно. Йде відкрите глумління над так званими європейськими цінностями, а представники Європи кажуть "вау, яка класна реформа!"
Узурпатори влади, корупціонери, грабіжники і вбивці народу їх за ідіотів тримають, ноги об них витирають, а вони їм гроші на розкрадання дають!
"Реформи" під облудними назвами "децентралізація влади", "об'єднання громад", "адміністративно-територіальна реформа", відповідні зміни до Конституції України, які намагаються внести, є тяжкими і особливо тяжкими злочинами. Сто відсотків складів злочинів. Це повалення конституційного ладу і державна зрада, які вчиняються "політичною елітою" свідомо, умисно і з особливим цинізмом. Не може людина бодай із початковою освітою не розуміти, до чого вони ведуть, ці "реформи", неможливо не розуміти їх антинародності. І тим не менш, їх вперто продовжують.
Українців ламають через коліно, і коли вони чують від чергових кандидатів у верховну владу "відродимо народовладдя" — знову вірять. Обирають Зеленського — знову обман. "Попередники" словоблудили щодо "добровільності", "ЗЕ" словоблудять щодо "народовладдя/референдумів". І водночас відкрито заявляють про перехід до примусового "об'єднання громад", жахливої ломки пристосованого для потреб людей адміністративно-територіального устрою, повного знищення народовладдя під облудним прикриттям нікчемного "самоврядування".
Сьомий рік активної фази повалення керівниками України конституційного ладу і державної зради. Спочатку Порошенко з усіма лідерами "партії Майдану", тепер — ЗЕ-команда.
Впридачу до старих гробовщиків народу — бацили розрухи "грантоїди", викохані на іноземні гроші "молоді реформатори". Європа конкурує з Росією за колоніальну територію, що сьогодні ще називається Україною.
У Росії свої методи досягнення власних геополітичних цілей — у Європи свої.
Ціль одна — мінус Україна.
Президент Зеленський ще має шанс це зупинити.
Аркадій КОРНАЦЬКИЙ, народний депутат України восьмого скликання, голова Всеукраїнського об'єднання сільських голів, депутатів сільрад і селян "Порятунок села"
7 
1
Коментарі