Міжнародні суперечки щодо долі Косова збіглися у часі з затяжною політичною кризою в Україні. Це, в свою чергу, спровокувало застереження, що і в Україні нібито можливе таке саме Косово. Мовляв, якщо політики ніяк не можуть домовитися, це рано чи пізно призведе до глобального розколу в суспільстві і, зрештою, якась територія відійде від України.
Однак нинішня політична криза якраз свідчить про інше. Які б політичні баталії не відбувалися, наші політики і громадяни навіть близько не підходили до тієї межі, що призвела до порушення цілісності Сербської держави.
По-перше, в Сербії сталися безпрецедентні трагічні події: на території Європи вперше після Другої світової війни відбулися акти геноциду — знищення громадянського населення на підставі національної приналежності. Це величезною мірою вплинуло на рішення міжнародного співтовариства визнати незалежність Косова. В Україні, натомість, не те що геноциду — міжетнічних конфліктів ніколи не було. За часи незалежності у нас не пролилась жодна крапля крові на етнічному ґрунті.
Київ відчуває свою солідарність із Грузією та Молдовою
По-друге, у нас часто проходять вибори і перевибори. Але жодна впливова політична сила не проголошувала свої гасла винятково для однієї етнічної групи. Ті політики, які наважувалися це робити — Блок Вітренко, блок "Не так!", "Русский блок" — сходили на манівці вітчизняної політики.
Натомість у Сербії на недавніх президентських виборах майже 50% людей проголосували за кандидата, який, фактично, виправдовував етнічні війни на території колишньої Югославії.
По-третє, політичні партії в Україні завжди були відкритими для представників усіх етнічних груп і регіонів. Галичани Тарас Чорновіл та Ганна Герман постійно виступають від імені Партії регіонів, а Раїса Богатирьова, яка має донецьке коріння, тяжіє до "помаранчевого" президента. Те, що наші політики тримають двері відчиненими для своїх конкурентів, не слабкість чи "брак принципів". Це — сильний бік української політики. Він сприяє тому, що у нас ніколи не буде етнічних та регіональних політичних островів.
Нарешті наші політики регулярно чубляться у стінах парламенту. Але ніколи відверто не застосували силу на вулиці. Усі, навіть найбільш масштабні, політичні заходи найрізноманітніших політичних сил мали винятково мирний характер. Чого не можна сказати, наприклад, про останні акції протесту в Белграді, де розлютований натовп вихлюпнув свою агресію на посольства іноземних країн, які визнали Косово.
Причини невизнання українським Міністерством закордонних справ незалежності цього краю мають не внутрішні, а зовнішні політичні причини. Офіційному Києву не хочеться дратувати Кремль, який категорично не погоджується з незалежністю Косова. Крім того, Київ відчуває свою солідарність, наприклад, із Грузією та Молдовою, на території яких можливе повторення цього прецеденту. Але говорити про те, що косовський сценарій можливий в Україні — немає жодних підстав.
3 
1
Коментарі