Керівник енергетичних програм центру "Номос" 45-річний Михайло Гончар каже, що добудова нафтопроводу "Одеса–Броди" до Плоцька більше залежить від польської сторони.
Наскільки важливий для України нафтогін "Одеса–Броди"?
— Змінюється нафтотранспортна карта Європи. Росія хоче максимально замкнути транспортування енергоносіїв на російську територію з мінімумом транзиту через інші країни. 2001 року було споруджено трубопровід "Суходольна–Родіонівська", що різко обмежив транзит нафти через нашу Придністровську систему магістральних нафтопроводів. А Балтійська трубопровідна система-1 спрямувала додаткові обсяги російської нафти на Балтику.
Тепер Росія вирішила будувати Балтійську систему-2 за маршрутом Унеча–Усть-Луга. Цей проект мають реалізувати до 2011 року. Тоді настане кінець нафтогону "Дружба", який майже 50 років був основним шляхом постачання російської нафти до країн Європи.
За цих обставин нафтопровід "Одеса–Броди" залишається єдиною технічною можливістю для України забезпечити необхідне постачання нафти для себе. А за умов грамотної політики ще й транспортувати її до тих країн, які отримували сировину через "Дружбу".
Чому постійно дискутують, у якому режимі експлуатувати нафтогін: у напрямку Європи, тобто аверсному, чи у зворотному — реверсному?
— Ця дискусія не має жодного економічного сенсу. Її нав"язали Україні 2003 року з метою унеможливити європейський напрям роботи нафтогону. Тоді завершувалися складні переговори з постачальниками й отримувачами нафти, проект виходив на стадію передпускової готовності. Але Росія цьому перешкодила. Адже аверсне використання нафтогону "Одеса–Броди" може призвести до зменшення енергетичної залежності України та Центральної Європи від російської нафти. Досягненню Росією цілей сприяла корупція в українських органах державної влади, продажність політиків, що йшли тоді на президентські вибори.
Але реверсне використання показало, що жодного економічного ефекту це не дає. Бо нафтогоном пішла не додаткова нафта, а та, яку Росія забрала з Придніпровської системи магістральних нафтопроводів. Упродовж 2004–2006 років нафтогін навіть не дотягував до рівня мінімальної рентабельності — прокачувалося лише кілька мільйонів тонн нафти на рік замість обіцяних дев"яти. Лише 2007-го прокачали таку кількість, але за зниженим удвічі тарифом. Із початку цього року обсяги впали, оскільки російська "Транснефть" підняла тариф по своїй території. Це зробило використання "Одеси–Броди" в реверсному режимі ще невигіднішим.
Крім того, завжди існувала альтернатива — коротший та економічно вигідніший шлях через Придніпровські нафтопроводи. Росіяни, які наполягли на реверсі, ніколи не могли відповісти на запитання: за що вони платять більше? З економічної точки зору жодного сенсу це не мало. Мотиви були тільки політичні.
Чому ж цьогоріч український уряд заборонив аверсне використання нафтогону для постачання нафти з Азербайджану?
— Тут йдеться не про заборону аверсу, а про несприйняття запропонованого проекту використання трубопроводу в цьому напрямку. Він був недостатньо прозорий — про це свідчить наявність офшорної фірми. Тобто за тим варіантом угоди стояла певна група осіб, які не хотіли "засвічуватися". А в таких можуть бути інші, а не лише офіційно задекларовані наміри. Офшорна компанія відіграє роль реалізатора приватних інтересів. Теоретично в цьому немає нічого поганого. Але українська практика свідчить: тандем "державна компанія — офшорна фірма" слугує закулісним власникам останньої для використання ресурсів державної компанії у приватних інтересах без адекватної фінансової віддачі державі. Реверс нафтогону ""Одеса–Броди"" є тому прикладом.
Упродовж 2004–2006 років нафтогін навіть не дотягував до рівня мінімальної рентабельності
Друга причина — у проекті угоди увагу акцентували на ексклюзивному використанні маршруту. І не лише на ділянці "Одеса–Броди" для постачань сировини на українські нафтопереробні заводи, а й на відтинку нафтогону "Дружба" від Бродів до кордону зі Словаччиною й Угорщиною. Тобто була спроба монополізувати новий маршрут транспортування нафти. Це суперечить і вітчизняному законодавству, і принципам Європейської енергетичної хартії, яку підписала Україна.
І третя причина — сумніви в тому, що офшорна компанія має контакти із власником ресурсу нафти і може бути "нафтоспроможним" партнером.
Хто ж за цим стоїть?
— Можна лише здогадуватися, хто є засновниками компанії "Мілберт Венчес", яка зареєстрована на Британських Віргінських островах. Ймовірно, зі статутним капіталом у кілька тисяч доларів, а нафту при цьому закуповуватиме на мільярди. Оскільки керівники двох західноукраїнських навтопереробних заводів висловилися на користь угоди з цією офшоркою, можна зробити висновок: за цим стоять інтереси групи "Приват", яка контролює ті заводи. А також інтереси вузької групи керівництва "Укртранснафти". Вона, судячи з мовчазної реакції, схвалює запропонований проект.
А нафтогін "Одеса–Броди" має для України стратегічний інтерес, тому уряд проявив до нього підвищену увагу.
Чому не добудовують нафтогін до Плоцька в Польщі?
— У нафтогону "Одеса–Броди" є три напрями розвитку. По-перше, він дає можливість постачати нафту на два західноукраїнські НПЗ. По-друге, освоїти маршрут із використанням південної частини "Дружби" до Словаччини, Чехії, Угорщини, а в перспективі — до Австрії та Німеччини. А реалізація маршруту "Броди–Плоцьк" уможливлює постачання нафти на два польські НПЗ — у Плоцьку та Гданську і два східнонімецькі заводи — у Шведті та Шпергау. По-третє, з використанням однієї нитки "Дружби" можна постачати нафту до Білорусі.
Базовим є модуль "Броди–Плоцьк". Основного прогресу досягнуто 2003 року, коли цей нафтопровід був зафіксований як пріоритет для Євросоюзу у відповідному документі Європейської комісії. І досьогодні проект "Одеса–Броди–Плоцьк" залишається єдиним українським, який є пріоритетним для ЄС. Україна і Польща підписали тоді міжурядову угоду щодо його реалізації. Але вже п"ять років біжимо на місці.
Єдиний результат — у 2005–2006 роках було розроблено бізнес-план і зафіксовано готовність сторін до початку виконання робіт: землевідведення на території Польщі, отримання необхідних дозволів в обох країнах тощо. Але потім в Україні змінився уряд, і це негативно позначилося на втіленні тих планів. Те друге прем"єрство Віктора Януковича законсервувало реверсне використання нафтогону, рішення про яке було ухвалене під час його першого урядування 2004-го.
Проте все звалювати на українську сторону було б невірно. Польські партнери мають не меншу провину. Коли треба було діяти енергійно й рішуче, вони обмежувалися словесними деклараціями й вичікуванням — чи не зміниться уряд в Україні, чи не дестабілізується ситуація. Та й у Польщі відбулися кадрові чистки такого масштабу, що за бортом виявилися майже усі, хто працював над проектом.
Нині знову розробляють бізнес-план. Але нічого нового він не міститиме. Це знову біг колом. М"яч зараз на польській стороні.
Як швидко можна перейти з реверсу на аверс?
— На це треба півроку. Точка відліку — офіційне повідомлення "Укртранснафти" про припинення дії контракту на реверсне використання трубопроводу. Цього поки що не зроблено. Тому питання в Секретаріаті президента мають бути не лише до уряду, а й до компанії.
Важливо запустити нафтогін хоча б у режимі мінімальної рентабельності. Проектна потужність трубопроводу — 40 мільйонів тонн на рік. Перша черга, яка є нині, здатна перекачувати до дев"яти мільйонів.
Але в умовах політичного хаосу в Україні спрацьовують інші чинники — як використати державну власність для отримання прибутків у свої кишені. Тому з"являються офшорні компанії, а не солідні фірми з реальним — не паперовим — нафтовим ресурсом.
2 
1
Коментарі