Керівник Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко, 42 роки, вважає, що Конституційний суд має всі підстави визнати неконституційними зміни до закону про нього.
Як ставитеся до того, що сьогодні різні політичні сили заявляють про потребу нової редакції Конституції?
— Це закономірно. Усі, кому не лінь, грубими граблями пройшлися по тілу Конституції — отож тепер кожен вважає своїм обов"язком давати якісь рекомендації. Цей процес неможливо зупинити. Є два варіанти. Або політичні сили врешті досягають компромісу, і тоді країна отримає поправлену або нову Конституцію. Або ж все залишається на рівні порожніх балачок.
Чи доцільно провести референдум щодо конституційного устрою держави, як це пропонує президент?
— 2005 року Конституційний суд в одному зі своїх рішень вказав на те, що народ має право поставити питання про нову Конституцію. Тобто за народною ініціативою воно справді може бути винесене на референдум. Однак українське суспільство лише тоді підтримає новий проект Конституції, коли його висуне об"єднання політичних сил, яке має хоча б 50 відсотків підтримки виборців. Та й досягти позитивного результату на такому референдумі непросто. Наші політики домовитися між собою не можуть — що ж тоді казати про 40 мільйонів населення?!
Ухвалені 2004-го року зміни до Конституції можна скасувати?
— Теоретично так. Якщо була порушена процедура прийняття цих змін, Конституційний суд повинен дати цьому свою оцінку. А проблеми в проведенні конституційної реформи 2004 року справді були.
Президент Ющенко звернувся до Конституційного суду за роз"ясненням щодо його права розпускати уряд...
— Очевидно, Ющенкові справді потрібна думка КС з цього приводу. Він має право звернутися до суду за тлумаченням положень Конституції. Хоча мені здається, що ситуація з відставкою уряду в Основному Законі достатньо зрозуміла. Допоки в парламенті існує проурядова коаліція, самому урядові нічого не загрожує.
Кожен вважає своїм обов"язком давати якісь рекомендації
З іншого боку, уряд Януковича прагне урізати повноваження президента України. Проте невідомо, для чого їм це потрібно. Вони й так не реалізують тих повноважень, які в них є зараз. Не проводять жодних реформ, не висувають ініціатив. Навіть програми діяльності уряду досі не подали до парламенту на затвердження. Хоча це вимога і Конституції, і Закону "Про Кабінет Міністрів". Увесь час лише спекулюють на протистоянні різних гілок влади. У цьому основна проблема.
Конституційний суд, на який сподіваються сьогодні президент і опозиція, працює прозоро?
— Поки що немає підстав стверджувати протилежне. Процес підготовки рішень Конституційним судом справді затягнувся, однак це пояснюється складною ситуацією всередині самого суду. Багато суддів відчувають на собі певний політичний вплив. Тому їм непросто зараз поєднати політичне замовлення з потрібною правовою аргументацією.
Насамперед суд мав би визнати неконституційними зміни до Закону "Про Конституційний суд України". Цим Верховна Рада обмежила повноваження суду, заборонивши йому переглядати саму конституційну реформу. Через це виникає багато загроз. Сьогодні можуть із порушенням усіх процедур ухвалити закон про внесення змін до Конституції, а Конституційний суд не зможе його скасувати.
Протистояння між президентською й урядовою командами триватиме ще довго?
— Є різні причини цього протистояння. Одні пов"язані з переходом держави до парламентсько-президентської республіки. Уперше в історії України президент і парламент мають різне політичне спрямування. Формально президент відповідає за зовнішню політику, оборону та безпеку держави. Та фактично незрозуміло, які в нього для цього є інструменти. Міністра закордонних справ Бориса Тарасюка Верховна Рада звільнила всупереч позиції президента. Заступників міністрів оборони та закордонних справ уряд хоче призначати відповідно до закону про Кабмін також без погодження з главою держави.
То що ж тоді залишається Ющенкові? Створювати альтернативні Міністерство закордонних справ і Міноборони? Цього робити не можна. У країні не може існувати дві зовнішні політики.
З іншого боку, ця боротьба свідчить про стан української політичної еліти в цілому. Політикам з усіх таборів нема що більше продемонструвати суспільству, крім цього надуманого протистояння. Досі немає жодної програми реформування держави, немає програми уряду. А у них же є всі можливості працювати. Замість цього вони скаржаться, що їм хтось постійно заважає: президент, опозиція та інші. Коли це зупиниться — невідомо. На думку ж суспільства вони зовсім не зважають.
2 
1
Коментарі