Понеділок, 21 липня 2008 15:30

Українські олігархи ще не доросли до свідомості американських

Автор: малюнок: Дмитро СКАЖЕНИК
 

Колишній держсекретар США Генрі Кіссінджер якось згадував, що його на роботу в Білий дім запросив не тодішній президент країни, а мультимільярдер Нельсон Рокфеллер. Олігарх, який не займав ніяких державних посад, прийняв молодого юриста у своєму офісі й сказав:

— Ми вирішили вас призначити...

Це наочно ілюструє суть державного устрою найбагатших країн світу. Насправді ними правлять не політики, а олігархи.

У США 85% економіки контролюють 50 сімей. Вони не просто власники компаній чи банків — олігархи за допомогою свого капіталу вирощують політичних і громадських лідерів, розставляють на головні державні пости своїх людей, розвивають підконтрольні мас-медіа. У них чіткий підхід: щоб у суспільстві був мир і спокій, треба давати народові достатньо коштів на нормальне існування та задоволення своїх матеріальних, культурних і духовних інтересів. Необхідно опікуватися медициною, культурою, релігією, спортом, мистецтвом, безпекою громадян і країни. А також постійно підтримувати в народі ілюзію демократії —  тобто, що він сам обирає собі правителів і вирішує важливі питання свого життя.

Насправді ж люди обирають тих, кого їм підсовують за допомогою політтехнологій. А країною керують інші. Олігархи не рвуться на державні пости, а воліють за краще перебувати в тіні. Їх об"єднує спільна мета: створювати умови для успішного ведення крупного бізнесу та суспільного розвитку. Тому міжкланових розборок там практично не виникає.

Нас іноді дивує, як в Америці доньку мільярдера можуть покарати за керування автомобілем у нетверезому стані. Або примусити якогось багатія сплатити податки та штраф від прихованих прибутків. Але для американської олігархії важливо демонструвати силу держави, непідкупність влади й однаковість закону для всіх. Для цього можна пожертвувати, наприклад, тим-таки власником Майкрософту Біллом Ґейтсом, якого якось оштрафували за порушення правил конкуренції на ринку. Бо доля окремого багатія — ніщо в порівнянні з непорушністю суспільного устрою, який зветься буржуазною, тобто олігархічною, демократією.

В Україні фактично сформувалися три олігархічні групи: київська, дніпропетровська та донецька. Між ними й досі триває підкилимна боротьба, яка вихлюпується на народ у вигляді так званих політичних криз. Причина банальна: ще не вся власність у країні поділена. Але водночас українська та американська олігархії суттєво відрізняються за природою.

Скажімо, засновник династії Рокфеллерів Джон Девідсон-старший свої перші гроші  заробив у восьмирічному віці — виростив на продаж індиків. Отримав 50 доларів, які позичив сусідові під великий відсоток. Ставши найбагатшою людиною країни, примушував своїх дітей доношувати старі речі й тримав їх у суворості. Його дружина все життя проносила обручку вартістю 118 доларів, але ніколи на це не нарікала.

Більшість українських мільярдерів — із колишньої партійно-господарської або комсомольської номенклатури

Більшість же українських мільярдерів — із колишньої партійно-господарської або комсомольської номенклатури. Вони розбагатіли всього за кілька років, використовуючи недосконалість законодавства, старі зв"язки та розбалансованість державної машини. Інші починали з криміналу. Діти наших скоробагатьків стають депутатами, їздять на "бентлі", носять годинники вартістю в сотні тисяч доларів і відверто хизуються своїм становищем та статками.

Політичні й економічні кризи й негаразди в країні закінчаться тільки тоді, коли остаточно ствердиться влада олігархів і коли вони усвідомлять свою місію та домовляться між собою. Тоді одразу стане природною "широка" коаліція, успішно запрацюють уряд і парламент.

Зараз ви читаєте новину «Українські олігархи ще не доросли до свідомості американських». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода